«Він був великим світлом, яке помандрувало далі»: із воїном-митцем Юрієм Костишиним попрощалися у Тернополі (фото, відео)
Воїн із позивним Кіт Характерник ставився спокійно до смерті і ніколи її не боявся, пригадують його побратими. Говорив, що кожна людина помирає, ніхто не залишиться жити вічно. Світла пам’ять
Він умів бачити красу навіть поміж щоденних обстрілів. На своїх світлинах, зроблених звичайним мобільним, показував життя військових і тварин, які живуть поруч з ними. Також знімав природу, будівлі, часто робив селфі з котами. Навіть псевдо у нього було – Кіт Характерник. На портреті, який поставили поруч з його труною – усміхнений, з соняхом у руках. 48-річного фотографа і літератора з Тернополя, який загинув, захищаючи Україну, поховали 17 грудня. Попрощатися із воїном-митцем прийшли рідні, близькі, побратими й колеги.
Юрій Костишин ще із 2015 року захищав Україну у складі 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. 24 лютого 2022 року був одним з перших добровольців у черзі в військкомат. Служив бійцем 44-окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола, виконував роботу майстра, номера обслуги гармати. Разом із побратимами боронив Київ, найгарячіші точки Донбасу, Сумщини.
Життя захисника обірвалося 15 грудня у Запорізькій лікарні. Він помер від важкої травми, отриманої в результаті вибуху під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині.
Ми разом від початку повномасштабного вторгнення проходили службу, були в одному розрахунку. Я звільнився в серпні цього року. Знав Юру дуже добре, він був моїм дуже хорошим побратимом… До смерті він ставився спокійно, не боявся. Говорив, що кожна людина помирає, ніхто не залишиться жити вічно. Казав, щоб не переживали, бо це з кожним станеться, просто в якийсь інший момент. Він завжди заспокоював всіх, такий був Характерник… Дуже тяжко чути таку звістку, дуже сильно серце болить за таких хороших людей. Просто не можу повірити в це, – каже колишній побратим Юрія Костишина Іван Рудий.
У 2022 році, на початку війни він прийшов до нас, практично весь час був на вогневих позиціях... Юра – людина, яка кидається в очі між багатьма, а особливо військовими. Тому що він був дуже особливий як зовнішньо, так і душевно. Він був дуже добрий, позитивний. Він був, я навіть не знаю, як описати… Був янголом між нами. Негативу від нього не було ніколи. В нього на руках завжди були якісь прикраси, зачіски, він “умудрявся” бути доглянутим, зачесаним, з косичкою на бороді, з браслетиками на руках. Він ходив у військовій сорочці і міг одягти кілт. На нього всі звертали увагу. Про нього знали навіть ті, хто з ним особисто не були знайомі, – говорить колишня побратимка Юрія Костишина Наталія Дідик.
Попри жорстокість та важкість війни – творчість досі має місце на фронті. Світлини, які можна було побачити у Домі печалі, Юрій Костишин зробив на позиціях. Фотографія була пристрастю митця, розповідають його друзі та побратими. Також він писав прозу та поезію. Працював над дебютною книгою “Абидобраніч”, яка невдовзі має вийти друком, на жаль вже посмертно.
Юрко був великим світлом, яке помандрувало далі. Я сподіваюся, що його мандрівка буде цікавою, яскравою і такою ж лагідною, яким він завжди був. Попри те, що він був справді великим воїном, дуже мужнім і реально безстрашним, водночас я мало знала людей настільки лагідних серцем і словом. Він завжди підтримував, навіть нас, цивільних, розвантажував, завжди писав: “Як ти?” і турбувався про нас… Юрко був дуже активний, дуже комунікабельний. Він постійно надсилав фото й відео, яких в нього було безліч. Робив нарізки, підставляв улюблену музику “Кому вниз”, “1914”. Він дуже це любив і намагався зафіксувати мить, – розповідає Дарця Веретюк.
Ховали воїна під чорно-червоний дим фаєрів та патріотичну пісню. Останній спочинок захисник знайшов на Пантеоні Героїв на Микулинецькому кладовищі у Тернополі. Вічна і світла пам’ять Герою.
Фото, відео Михайла Урбанського
