Василь Столяр на позивний Куниця з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Родом із села Верчани на Львівщині, він до війни шукав своє місце в цивільному житті, але так і не знайшов справи, яка б стала його покликанням. Проте після строкової служби в Національній гвардії він вирішив продовжити військову справу.

Зараз Василь не лише бореться, але й аналізує зміни у веденні бойових дій, постійно навчається та вірить у майбутнє країни, незважаючи на всі труднощі війни.

Я не встиг знайти своє місце в житті. Хочу відкрити власну справу – точку фаст-фуду з шаурмою. Мріяв про це. І я ще це зроблю, 100%, але вже після нашої перемоги. Бо відкласти захист країни на потім — не варіант, — каже Василь.

Рішення піти в армію

24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, Василь був на роботі. Він згадує, як у повітрі пролетів літак, а на вулицях панувала дивна атмосфера:

Я стояв на перекурі, коли наді мною пролетів літак. Навіть не зрозумів, що відбувається. Потім почали доходити новини, і стало зрозуміло — війна. Я відразу вирішив: треба йти. Без роздумів.

Проте, коли він прийшов до військкомату, його не брали.

Прийшов, а мені кажуть: «Що ти тут забув? Ти ще занадто молодий, йди гуляй, хлопче», — згадує нацгвардієць. — Це було дивно чути, бо я розумів: кожен має стати на захист. Але довелося почекати, і через два тижні мене направили в Тернопільський підрозділ Національної гвардії, - каже Василь

Після цього були навчання, перші бойові завдання, ротації. Василь почав службу на блокпостах, а потім вирушив на Донбас, де тривали запеклі бої.

Напрямків було багато: Невельське, Сєвєрне. Найбільше запам'яталася остання ротація — вона була найжорсткішою, - розповідає захисник

Зміни на фронті за два роки

За час, проведений на фронті, Василь побачив, як змінилася війна. Якщо спочатку все було зовсім інакше, то тепер це боротьба технологій та витривалості.

На початках дронів не було стільки, принаймні, не в таких масштабах. Взагалі все було по-іншому. Раніше можна було навіть умовно «прогулятися». Зараз це неможливо. Усе змінилося: стратегія, підходи, техніка. Війна швидко стала технологічною. Раніше багато речей доводилося робити вручну, зараз багато завдань виконують дрони. Якщо раніше хтось мав іти під вогнем, щоб принести воду чи провізію, то зараз це може зробити дрон. Це реально рятує життя, — каже «Куниця».

Бойове поранення

Остання ротація стала для Василя однією з найважчих. Він отримав поранення внаслідок атаки FPV-дронів, коли частина групи замінювала та розвантажувала провізію:

Машина гуділа, ми нічого не чули. Вискакуємо — і тут побратими закричали: «Дрон!». Ми тільки встигли забігти в окоп, як відразу по нас відпрацювали. Я отримав осколкове поранення в руку. Не всім так пощастило, як мені, на жаль. Після цього почалася евакуація. Частину техніки довелося залишити, щоб якомога швидше вивезти поранених. Близько трьох машин довелося кинути, щоб евакуювати людей. Війна не про залізо — вона про людей, — каже нацгвардієць.

На фронті важлива не лише техніка, а й підтримка товаришів. У підрозділі Василя всі тримаються разом і допомагають один одному пережити складні моменти.

Якщо в компанії хтось один буде на дизморалі, то всі теж почнуть боятися. Тому ми намагаємося підтримувати один одного. У нас повна довіра. Не менш важливою є підтримка рідних. Я старався дзвонити мамі при кожній нагоді. Це дуже допомагало, давало розуміння, що ти тут не просто так, що тебе чекають, — каже військовий.

Життя після війни

Війна змінила світогляд Василя, він почав цінувати кожен день:

Я почав жити «в моменті». Раніше я постійно щось планував, шукав себе, думав, що робитиму в майбутньому. Тепер розумію: потрібно цінувати кожен день, - каже Василь

Після війни чоловік планує реалізувати свою мрію про власний бізнес. Зараз він продовжує службу разом із побратимами і робить усе можливе для перемоги України, вірячи, що вона неодмінно настане.