Володимир Пукач: «Три дні ми прожили в горах у сорок четвертому році»
Як це — зануритися в іншу епоху на кілька днів? Дізнаватися про минуле не тільки із наукових джерел, а відчути його на дотик? Живою історію роблять реконструктори, як ось, наприклад, військово-історичний клуб “Повстанець”, учасником якого є тернопільський історик Володимир Пукач. До речі, саме його ви могли бачити у фільмі “Поводир”, де він брав участь у фільмуванні сцен бою. Тож поспілкувалася з ним про те, як оживлюють історію.
- Моя робота пов'язана з дослідженням Української повстанської армії. Переважно працюю з документами, науковими джерелами. Якось побачив фото з військово-історичного фестивалю Terra Heroica у Кам'янці-Подільському. Цей захід присвячують воєнним подіям сімнадцятого століття, зокрема, повстанню під проводом Богдана Хмельницького. Вперше на світлинах побачив, який вигляд мали реєстрові козаки та селяни того періоду. Для мене це був шок. Як звичайно козак постає у нашій уяві? Одягнений в широченні шаровари яскраво-червоного чи синього кольору, такий же яскравий жупан, шапку з довгим шликом... А виявляється, все було абсолютно інакше: прості жупани з коричневого, темно-синього чи світлих відтінків сукна, прості широкі штани, прості шкіряні чоботи (цікаво, що тоді не виготовляли окремо лівий та правий — вони робилися однаковими, а потім розношувалися), звичайні смушеві шапки. Все виявилося не настільки гламурно, як нині подається. Згодом почав їздити на різноманітні історичні фестивалі. Відтак познайомився із київським військово-історичним клубом “Повстанець”, що першим почав займатися відтворенням форми вояків УПА.
- Мене захопило таке глибоке дослідження історії — не тільки теоретичне, а й практичне — в тому сенсі, що можна торкнутися до деталей: відтворити з майже абсолютною точністю одяг, у якому ходили повстанці, речі, якими вони користувалися, навіть їхню їжу. І звісно, мені близька тема Української повстанської армії — більшість військових дій за її участю відбувалися в Західній Україні. Мій дід воював в УПА, тому ця історія пов'язана з історією моєї родини.
- Нині у клубі “Повстанець” є 15 осіб, двоє - з Тернополя. Така невелика кількість учасників пояснюється тим, що до реконструкції у нас дуже серйозний підхід, у нас військова субординація. Наш клуб займається відтворенням військових одностроїв перших і других визвольних змагань — армії Української Народної Республіки та Української повстанської армії. Для цього проводять ґрунтовні дослідження форми, прискіпливо аналізуючи їхні елементи за свідченнями документів і фотоматеріалів.
Тривалий час військовий український однострій був мало вивчений, ніхто особливо не вникав у його деталі. Тому, коли почалося національне відродження наприкінці 1980-х років, патріоти часто ходили у власноруч пошитій формі Українських січових стрільців, яка не повторювала оригінал. У плані патріотичному це було сильно, а в плані відтворення трохи комічно — шили її по малюнкам, не дуже добираючи тканини, і для знаючого це було дуже помітно — наприклад, тоді всі використовували сукно зеленого кольору, а насправді в період Першої світової війни для одностроїв брали блакитно-сіре — це статутний відтінок однострою австро-угорської армії.
— Чому важливі такі дослідження? Необхідно показати, якою військова форма була насправді. Крім того, з`ясовують, які тоді були елементи спорядження, особисті предмети, те, в яких умовах жили воїни.
- У мене є комплект однострою вояка Української повстанської армії зразка 1943 року та Дієвої армії Української Народної Республіки приблизно на 1918 рік. Залишилися дідусеві галіфе, які використовую на реконструкцію, та німецький військовий ремінь. Варто сказати, що однострій зручний, зокрема, комфортна натуральна білизна (довга сорочка з рукавами та штани), так само й штани — вони досить широкі, тому в них зручно рухатися. Окуляри, які використовую на реконструкцію двох періодів, купив якось на ринку в “колекціонерів” усього за 34 гривні. Вони металеві з роговою оправою. Ось вони, чесно кажучи, не дуже комфортні.
- Коли влаштовуємо виїзди з клубом, дуже скрупульозно підходимо до всіх деталей (і не тільки в плані однострою) — харчуємося та готуємо лише ту їжу, яку споживали в часи перших чи других визвольних змагань. Навіть наші розмови у рамках того часу — за правилами можна спілкуватися тільки на теми, котрі стосуються того періоду, наприклад, кажемо не гривні, а окупаційні карбованці, не можна згадувати інтернет чи Фейсбук.
Хлопці всіляко викручуються, придумують словесні комбінації, котрі були б природними для тих часів. Але дуже важко контролювати себе, щоби не вжити якийсь сучасний термін.
- Найбільше мені запам'яталася акція, яку ми провели кілька років тому, — відтворення рейду УПА через Карпатські Горгани. У нас не було нічого сучасного, крім кількох фотоапаратів та одного мобільного на випадок непередбачуваних обставин. Три дні ми прожили в горах у сорок четвертому році. Ми йшли досить складною кам'янистою ділянкою, часто переходили річки вбрід. Харчувалися домашнім печеним хлібом, салом, цибулею, огірками. Пакували все це в полотняні торбинки, замотували у папір. Був такий випадок, коли лишили свої речі на вершині та пішли на водоспад Черник, а до нього була добряча відстань. Погода псувалася, почало темніти, ми не встигли повернутися до своїх речей. І ось ми йдемо селом — люди в щоці — йдуть бандерівці, при тім, що бандерівці вже голодні. Хтось виніс хлібину, хтось бараболі. Ми зупинилися у будиночку лісорубів, там зготували їсти. Розстелили на долівку вологі плащі-намети (нас добряче полило дощем), і так переночували. До речі, треба сказати, що одяг витримав випробування — ялові чоботи не промокли, коли переходили річки, одяг не парив і добре зберігав тепло. Я часто ходжу в мандрівки Карпатами, але ту запам'ятав на все життя — так ще ніколи в гори не ходив.
Цьогоріч теж було повне занурення в історію. Ми відтворили рейд із села Антонівців Тернопільської області в урочище Гурби на Рівненщині, де у 1944 році відбувся наймасштабніший бій УПА з військами НКВД. Зробили собі такий відпочинок на День Конституції.
- Наш клуб брав участь у зйомках фільмів. Найвідоміший - “Поводир”. Крім того, знімалися в документальних стрічках “Холодний Яр” та “Легіон”. Ми часто брали участь у різноманітних історичних фестивалях. Але коли почалася війна на Сході, припинили займатися реконструкцією воєнних подій та перестали брати участь у заходах. Ми переключилися на суто волонтерську роботу — спершу допомагали батальйону “Азов”, а потім ДУК ПС, йому зібрали гроші та придбали джип. Тепер, коли трошки заспокоїлося, вирішили, що не варто припинятися акції, бо наша діяльність — це популяризація та пропагування історії українського війська. Багато хто не знає, якою була армія УНР, який був її побут, як вона поводилася під час боїв. Так само багато людей на сході та центрі України не знають про Українську повстанську армію та проти кого вона боролася. Тому зробили висновок, що треба максимально докладатися до пропагандистських акцій. Тож наразі знову беремо участь у військово-історичних фестивалях.
Анна ЗОЛОТЮК
Фото з сторінки військово-історичного клубу “Повстанець” у facebook
