Вознесенська церква споруджена 1630 року чортківськими народними майстрами без жодного цвяха. Як і місто, вона зазнавала жахливих руйнувань під час нападу на нашу землю турків і татар, зокрема 1640, а відтак 1672 року. Повністю і остаточно церкву було відбудовано в 1717 році. Тоді й відбулося посвячення. За планом це традиційно українська трьохзрубна (трьохдільна) споруда, що має розміри 10,0 х 21,8 м і висотою 18 м з п’ятистінним вівтарем (4,5 X 6,5 м), восьмигранною навою (8,75 х7,0 м) та прямокутним бабинцем (5,5 х 4,5 м). Вівтарна частина має два вузеньких приміщення зрубної конструкції з виходом у вівтарний простір, пише zolotapektoral. У силуетній композиції перевага віддана центральному об’єму церкви. Над вівтарем і бабинцем верхи із одним заломом, а над центральною частиною з двома заломами. Різні за формою і розмірами зруби мають однакову висоту і об’єднані широкою опаскою на висоті людського зросту. Різновидність верхів згладжена однаковим двосхилим дахом з одним переломом, який ховає заломи над вівтарем і бабинцем так м’яко, немов би обтягує їх тканиною, і в той же час тим самим виразно виділяє центральний об’єм. Дах над вівтарем і бабинцем так щільно прилягає до центральної частини церкви, що ніби виштовхує догори центральну баню, ще більше піднімаючи їі в небо. Ця силуетна особливість Вознесенської церкви є неповторною і унікальною, що вигідно вирізняє її з-поміж інших українських дерев’яних церков.

DSC_0157-750x400

Загальний стиль церкви піднесений і відображає той стан історії українського дерев’яного будівництва, коли воно отримало творче натхнення визвольних ідей козацької доби. В інтер’єрі церкви розкривається простір верхів, середній перевищує за розмірами бокові, ілюзорно збільшуючись ритмом горизонтальних і вертикальних ліній заломів. Бабинець відкривається у простір нави двоярусною фігурною аркою. Вознесенська церква – видатний твір подільської школи дерев’яної сакральної архітектури. На жаль, невідомо, який іконостас мала ця церква, але можна припустити, що він відображав головну вимогу традиційних іконостасів XVIII ст. – урочистість. До 1905 року, коли було збудовано Святопокровську церкву, Вознесенський храм був парафіальною церквою сіл Долішня і Горішня Вигнанка. З 1905 р. до 1946 р. у ній відправлялися Богослужіння лише у часі великих свят. В часи войовничого атеїзму Вознесенська церква була закрита і, як пам’ятник архітектури XVIII ст. оберігалася державою (щоправда тільки документально). Якби не вітри демократичних перемін, то малоймовірно, що сьогодні можна було б побачити цю унікальну споруду. Тільки з виходом Греко-Католицької Церкви з підпілля храм Вознесіння Господнього був капітально відремонтований, відреставрований та освячений. Парафіяни церкви до цих пір добрим словом згадують своїх душпастирів: оо. Тараса Сеньківа, Григорія Канака, Богдана Шкільницького, Романа Гончарика та ін. Вже багато років засіває у душах своїх парафіян зерна Божої науки та любові о. Андрій Мельник – талановитий проповідник і душпастир.