Чортків’янин Олег Дубовий від початку повномасштабного вторгнення росії добровільно вступив до лав територіальної оборони, пройшов військову підготовку і хоч не міг похвалитися міцним здоров’ям, не шукав відмовок від служби, а разом із командою відправився на передову: «ТРЕБА захищати Батьківщину!». Про це пише «Сільський господар».

Але й раніше, коли ворог зазіхнув на українську землю 2014-го, Наталя й Олег Дубові активно долучалися до волонтерської діяльності. Бо розуміли – ТРЕБА! Вони відчували одне одного з півслова, підтримували у всьому. Та й не дивно, пара у шлюбі 33 роки, мають двоє дітей, а це спільні радощі й тривоги, недоспані ночі… Тому громом серед ясного неба став його вчинок – чоловік з війни передав дружині обручку…

Олег розповів, що був у бліндажі, коли отримав поранення. Це сталося 9 березня цього року. Тепер вважає цю дату другим днем народження:

Почався обстріл, я заскочив у бліндаж. Почувся вибух і щось вдарило в ноги. Болю не відчував. Та коли подивився, бачу – в мене відірвало обидві ноги. Побратим Руслан Махній заскочив у бліндаж і він фактично врятував мені життя, бо я хоч і був при свідомості, та сам собі поставити турнікети не міг. Я втратив багато крові й шансів вижити було дуже мало. Щиро вдячний Русланові та хлопцям, які 2,5 кілометри несли мене на ношах по болоті до нашої машини, щоб відправити до медпункту. Я не знав, чи виживу, а тому перше, що зробив – віддав свою обручку Руслану Махнію, щоб він передав її дружині.

Наталя про поранення чоловіка дізналася від подруги. Вона – мати Олегового командира. Тоді думки були тільки одні – лиш би живий був: «Мене більше нічого не цікавило. Я ходила по хаті і просто кричала дико. Я розуміла, що незалежно від того, яка у нього травма – я його поставлю на ноги і завжди підтримаю!», – пригадує. І ще не знаючи що і як, автівкою неслася стрімголов до нього – рідного, коханого, найдорожчого, єдиного, до свого важкопораненого Олежика (саме так Наталя називає свого чоловіка). А він із надважким пораненням перебував у клінічній лікарні ім. Мечникова в Дніпрі. З того часу вони не розлучаються. Вона щодня пише дописи у фейсбуці як проходить його лікування.

Він зняв обручку і попросив віддати її мені. Сказав, що не виживе… Він помилявся! Він на мить забув, що сильний, що має потужного ангела-охоронця, що я так просто не відпущу його, не віддам. Живий!!! Це головне! Решта – дрібниці. І ми обов’язково потанцюємо разом!!!… – такий  допис з’явився трохи згодом. 

А потім – продовження: «Я його сьогодні вже бачила, обіймала та цьомала. Обцьомала лице, очі, чоло, руки, та все рівно не вклалася в часі. Бо ж реанімація. Завтра таки дообіймаю. Олег наш – мужній і витривалий. А в очах тільки оптимізм і бажання жити. Так і буде, бо наші молитви чують Всевишній і всі святі. Бо Олежик вміє боротися. Бо такі, як він, повинні жити! Ти впораєшся! Я впораюся! Ми впораємося! Ми сильні!». 

Вони справді сильні, разом пережили не одну операцію. А вже коли надія і віра стали переконаннями, Наталя знову написала у соціальних мережах: «Ми щасливі! Ми живемо! Ми разом! І я дякую Богу за це! Дякую вам усім, мої хороші, за ваші молитви! А він учора вже усміхався, ми з ним жартували, будували плани на майбутнє. Він мріє про хороші протези. Мріє якомога швидше ходити. І це буде! Буде, бо я пообіцяла йому. Я завжди була впевнена, що людській доброті немає меж, але ця підтримка, якою ви усі оточуєте нашу родину, – фантастична. З нею нам легко і нічого не страшно... Слава ЗСУ! Слава Україні! Слава Нації! Героям Слава! Україна понад усе!». 

Не забула Наталія Дубова і про обручку. Пригадує, як отримала її, то обручка була вся в болоті, брудна: «Я її гарно протерла спиртом і кажу до чоловіка: «Давай, моє сонечко, руку», я йому обручку на палець одягнула. Вона на нього була трошки завелика, бо пальці схудли, але нічого»… 

Олег зараз лікується та проходить реабілітацію в Тернополі. Розповідає, що з ліками та колісними кріслами допомагають друзі, волонтери: «Якщо порівняти весь шлях за ці місяці (від отримання поранення і дотепер), то зараз я почуваюся набагато краще. Це завдяки підтримці дружини, друзів, рідної землі. Я так хотів, щоб мене відправили на Тернопільщину і нам це вдалося. Наразі чекаємо остаточного загоєння ран, щоб потім можна було сміливо ставати на протези». 

Наталія впевнена: щоб її чоловік зміг знову ходити – вони вже збирають кошти на протези та шукають, у якому медзакладі можна буде їх постановити. Олег мріє вести повноцінний спосіб життя. Він не з тих, хто сидітиме за комп’ютером чи лежатиме з пультом біля телевізора. Він дуже хоче жити активно, а тому потребує найсучасніших протезів. Подружжя вірить – світ не без добрих людей. Номер банківської картки Наталії Дубової – 5168 7574 1542 9853, ПриватБанк. 

І ми всі розуміємо – ТРЕБА! 

Василь ТОМИН

Світлини з архіву Дубових