Виявляється, на Тернопільщині і не знали, що студенти зі Львова тиждень писали тут ікони
Ідею митця з Тернопільщини заслуженого художника України, організатора всеукраїнських живописних та іконописних пленерів Миколи Шевчука мимоволі підтримали львівські студенти.
Схоже на те, що перший Всеукраїнський іконописний пленер «Вікно у Небо»/ див. ТУТ / який у взимку цього року тривав у Зарваниці, став добрим прикладом для послідовників у сусідніх областях. Ініціатор та організатор першої в Україні подібної духовної акції – заслужений художник України Микола Шевчук та координатор проекту, заслужений журналіст України Олег Снітовський, за їхніми словами, навіть не сподівалися, що їхнє духовне починання несподівано для них підтримають у сусідній, Львівській області.
Отож, цього разу, за створення ікон взялися не визнані художники-іконописці, а студенти-третьокурсники Львівської національної академії мистецтв. А привіз їх до Збаража, як пише «Народне слово», завідувач кафедри сакрального мистецтва вишу професор Романом Василик.
Звичайно, прикро, що про початок такої небуденної події чомусь не знали (принаймні, про це не було оприлюднено) ні в обласному управлінні культури, ні журналісти, які могли б привернути увагу громадськості до чергового пленеру, проведеного у Національному заповіднику «Замки Тернопілля».
Правда, із публікації не зовсім зрозуміло, що означають слова «це перший іконописний пленер, організований Україною, - розповідає професор Роман Василик. - Досі подібні мистецькі атракції проводились під патронатом посольства Польщі. До слова, нинішній пленер – уже дев’ятий». Так чому пленер у Збаражі, «дев’ятий» за рахунком, якщо він проводився без «патронату»?
Чи це таким чином у Збаражі просто продовжують низку пленерів, за участю майбутніх художників та іконописців?
- Два роки тому ми присвятили благодійний пленер героям Небесної сотні та бійцям АТО, а роботи пожертвували шпиталям Києва, Львова, Дніпропетровська та польських міст Вроцлава, Кракова, Варшави та Любліна, де лікують поранених воїнів. Цьогоріч ми вперше спробували провести пленер на базі Національного заповідника, і, варто зазначити, дуже задоволені результатами. Студенти писали в основному богородичні ікони згідно з традицією, на дошці левкас яєчною темперою. Всього за тиждень, а це надзвичайно короткий термін для написання ікони, студенти зуміли виконати трудомісткі роботи, які вимагають дотримання технологій. Пленер приурочили святиням Тернопільщини - чудотворним іконам та святим місцям, а написані ікони подарували заповіднику, - цитуються у публікації слова професора зі Львова, який після вісьмох пленерів під патронатом Польщі взявся зі своїми підопічними за «надзвичайно короткий термін виконати трудомісткі технології». Чому ж так було обмежувати студентів, нехай би не поспіхом творили собі і на радість людям ікони для відвідувачів зали сакрального мистецтва?
Чи це було викликано тим, що пленер приурочувався 25-річчю Незалежності України і майбутнім митцям треба було вкластися у певні терміни? Але ж не скажеш шанувальникам мистецтва, що виставлені роботи писались у «надзвичайно короткий термін» на «дошці левкас яєчнею темперою». До речі, для пересічних читачів зазначимо, що левкас – це назва грунту у вигляді порошкоподібної крейди, замішаної на тваринному чи рибному клеї, чи грунт під фарбу або позолоту на дерев’яних виробах. Так що дошка – це дошка, а левкас – є левкас, і не може бути «дошка левкас». Але це все тонкощі термінів іконопису, шанувальникам якого іноді важливо бачити результат, а не вникати у саму технологію. І ще. Написання ікони не потребує поспіху, тим більше, якщо цей процес благословляє священик, який вважає, що «діти не лише можуть, а й повинні писати ікони, передаючи красу духовності». А ще отець Михайло Найко побажав, щоб талант молодих людей зростав і примножувався…
А ось вчений секретар Національного заповідника «Замки Тернопілля» Надія Макарчук наголосила, що головна мета пленеру - поглиблення співпраці заповідника зі Львівською академією мистецтв і Тернопільською обласною спілкою художників. Вона висловила впевненість, що пленер іконопису - перший на базі заповідника - увійде в історію краю. Правда, не зовсім зрозуміло, яким чином до пленеру долучилася Тернопільська обласна спілка художників, чи може це йдеться не про обласну організацію Національної спілки художників, а якусь іншу структуру? Поміж тим, художник-реставратор Володимир Магінський каже, що «вражений високим рівнем, на якому виконані роботи. Відчувається, що юні іконописці вклали у свої твори частину душі». А заступник директора Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслан Підставка розповів, що спостерігав за тим, як працюють студенти, але тільки перші три дні, спеціально, щоб тепер побачити уже готові роботи. Зовсім юним художникам вдалося зобразити духовність, а це надзвичайно важко, відзначив пан Руслан і побажав, щоб Божа іскра таланту жила у їх душах та роботах.
Головний зберігач фондів заповідника Наталія Скоропляс, начальник науково-дослідного відділу Володимир Чайка дякували молодим митцям за чудові подарунки, тішились, що скоро ці твори займуть своє місце у залі сакрального мистецтва та щиро бажали, щоб творчість не тільки приносила їм моральне задоволення, а й давала можливість гідно жити.
Дійсно, це дуже добре, коли творчість дає можливість гідно жити, творити, працювати, створювати те, що дозволяє тобі талант і чому сприяють талановиті наставники, використовуючи для цього будь-яку можливість. У тому числі й такий короткотривалий пленер у Збаражі, про який загал краю дізнався не перед його початком, як переважно, практикують організатори серйозних мистецьких акцій, а тільки тоді, коли пленер вже відбувся.
І чого б це так?
Орест Сарматський
Фото – «Народне слово»
