Життя після ампутації може бути настільки ж насиченим, повноцінним та цікавим, як і до травми. Таку головну думку доносить українським ветеранам 68-річний ветеран із Канади Джейкоб Кепка. Він на власному досвіді знає труднощі реабілітації після втрати ноги та протезування. Про свій шлях і підтримку поранених військових Джейкоб розповів під час візиту на Тернопільщину у межах свого велотуру Україною. До речі, його зустріч з журналістами відбулася в укритті, оскільки у той час в Тернополі пролунала повітряна тривога.

Канадієць польсько-німецького походження Джейкоб Кепка натхненний батьком, який був польським військовим, вступив до військово-морського флоту армії США. Під час навчань травмував коліно, що призвело до важкої ампутації ноги. Зі служби довелось “знятись” та ветеран продовжив активний спосіб життя, зокрема почав займатись адаптивним велоспортом. 

Джейкоб Кепка побував у Тернополі 1 вересня під час свого велотуру Україною 

Підтримувати Україну Джейкоб кепка почав ще з початку повномасштабної війни. Тоді до польсько-українському кордону підвозив гуманітарну допомогу. Згодом з іншою волонтерською місією проживав на Львівщині, тож часом мав змогу прогулятися культурною столицею України. Під час однієї з таких прогулянок стався переломний для Джейкоба момент – зустріч з українським військовим з ампутацією ноги вище коліна, який ішов на милицях.

Для мене це, можливо, та частина життя, за яку мені найбільше соромно. Я глянув йому в очі,  він глянув на мене. Власне його увагу привернув мій протез. І я побачив такий розпач в його очах, що він ніколи не зможе ходити на такій нозі, як у мене. Це був як момент безнадії для нього. Я не зупинився сказати йому слова підтримки, що в нього все буде гаразд, чи поговорити з ним. Його погляд переслідував мене багато часу і все ще переслідує досі, – каже Джейкоб Кепка.

Джейкоб Кепка травмував коліно під час військових навчань у США, що призвело до важкої ампутації ноги 

Після цього випадку, повертаючись до Канади Джейкоб вирішив, що мусить щось зробити, аби підтримати поранених українських бійців. Першою думкою стало провести велопробіг Канадою та зібрати кошти на протези. Та тоді він відчув, що може зробити значно більше.

Я вирішив дати їм надію, а не лише просто привезти протез. Я приїхав в Україну для того, щоб зробити проїзд заради них. До цього я тренувався два роки, розмовляв, спілкувався з друзями і в 2024 повернувся задля своєї першої експедиції, – розповідає ветеран.

Свою другу велоекспедицію Україною Hope Raising, Джейкоб розпочав 24 серпня 2026 року. Під час подорожі він відвідує лікарні та реабілітаційні центри, де зустрічається з ветеранами, ділиться власним досвідом, мотивує. 

Основна думка і слова, які доношу до ветеранів – це те, що незважаючи на ампутації, на вади, які є навіть непомітними, людина не має обмежень. Все в світі є можливим і доступним. Немає кордонів. Тобто люди можуть робити все і продовжувати жити нормальним життям, – розповідає Джейкоб Кепка.

Ветеран з Канади дуже полюбив Україну і каже, що завжди почувається тут як удома 

Його ціль – подолати понад 2100 кілометрів Україно та надати свою допомогу якомога більшій кількості ветеранів.

Це таке почуття до України, яке складно передати. Я полюбив цю країну і залишив тут своє серце. Ти поїхав, повернувся, але твоє серце залишилося тут. Коли я приїжджаю сюди, як тільки перетинаю кордон, то почуваюсь наче вдома. Можливо, в попередньому житті, я був козаком…, – додає ветеран.

Детальніше – у сюжеті:

Читайте також: На Тернопільщині провели спортивний форум для ветеранів та військовослужбовців. 

 У Тернополі вперше провели змагання з волейболу сидячи для ветеранів війни. 

Фото Терену та з фейсбук-сторінки Джейкоба Кепки

Відео Михайла Урбанського