Я тут живу. Заводське і гобелени Тетяни Витягловської (фото)

Так із селищем міського типу Заводським Чортківського району. Його крайобрази надихнули не на одну роботу Тетяну Витягловську, а відтак відбилися у її живописі та гобеленах.

Мабуть, для мене як для творчої людини найпривабливішою частиною Заводського є ліс, що починається одразу за селищем. Ліс — це особливий світ, місце, де завжди хочеться пройтися, тут панує особлива атмосфера, яка надихає задуматися. Різнобарв’я лісу спонукає взяти до рук пензель і вилити усі ці враження на аркуш паперу. Так постали гобелени, як ось «Зелена тиша» і «Ритми світла».

А за лісом поле. Там трава стелиться, на виднокруг — розсип квітів, а пшеничне колосся, як жіночі коси. Від цих вражень постали роботи «Жива вода дозрілого поля». А далі — село Угринь, яке входить до Заводської громади. Саме там знаменитий оглядовий майданчик, який в народі називають гора Галілея, чиї казкові види не залишають байдужим нікого, а тим паче митця.

Повертаючись зі школи, де працюю чверть століття, щоразу спостерігаю заходи сонця за лісом, які заворожують: проміння малює помаранчевими кольорами дахи будинків. Ці моменти неодноразово зображала: «Тривожні тіні покинутих осель» і «Добираючи слова до пісні». Я люблю споглядати небо в будь-яку погоду та годину дня, адже хмари такі неповторні. Хвилястими стрічками та рельєфним перебором відтворюю їх у гобеленах, намагаючись передати легкість природного дива. Це гобелени «Горами, разом із вітром» та «Самотність».

Мабуть, особливою нашу місцину робить історія: як вона з’явилися, через що пройшла. Наше Заводське, хоча воно й дуже молоде поселення, має свій літопис. Починалося воно як хутір Липники, де жили поляки та українці. Перші будинки селища постали у 70-х роках, разом із будівництвом цукрового заводу. В 1981 році новозбудованому населеному пункту присвоїли назву Заводське та категорію селище міського типу.

Мій тато, а він був головним інженером цукрового заводу, розповідав, як із будівельниками вперше оглянули місце забудови. Перед їхніми очима постала неймовірно яскрава картина, яку він запам’ятав на все життя: поле яскраво-червоних маків. Ця розповідь закарбувалися і в моїй пам’яті. Я люблю ці польові квіти — малювати й ткати. Зображаю акварельними фарбами, здається, саме цей матеріал передає легкість цієї квітки. Мак на гобеленах завжди поєдную з білими ромашками, глечиками, ось як у роботах «Бабусині рушнички» й «Подих землі».

Зазвичай під зустрічі з друзями ми згадуємо, як приїхали разом із батьками на майже порожнє місце, де було лише кілька зведених будинків, як навчались у чортківській школі, куди відвозив спеціальний автобус. Згодом у Заводському збудували садок, школу, лікарню... селище постійно розбудовувати. Навіть у радянські часи мало вигляд маленького сучасного містечка з просторими будинками — все це завдяки наполегливій праці людей, котрі будували Заводське.

Тішить, що наше селище вдосконалюється. В 2015 році утворилася Заводська громада, яка через рік взяла участь у програмі «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність», з допомогою якої втілити багато проєктів, що позитивно вплинули на розвиток мого селища.

Успіх нашого розвитку — це наполегливість та працелюбність людей, які прагнуть кращого місця. Звичайно, є і негативні риси, приміром, які й всюди, існує думка, що хтось має поприбирати. Але місто може бути тільки тоді бути красивим, коли кожен відчуває небайдужість і не пройде повз кинутого папірця чи пластикової пляшки. Недаремно девіз нашої громади: «Працьовита громада — квітуча країна».