Прем'єра двосерійного документального фільму “Народжені, щоб жити” відбулася у Тернополі 24 жовтня. В музеї національно-визвольної боротьби показали першу серію відеопроєкту. Режисер фільму Владислав Робський, продюсер Володимир Ханас.

«Народжені, щоб жити» — це чотири нариси про ветеранів війни і АТО/ООС, яким війна залишила інвалідність та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Це історії звичайних хлопців, які ходять з нами одними вулицями, маючи за плечима війну та її наслідки на своєму тілі та душі. Як вони влаштовують свій побут та особисте життя, про що мріють і чого уже встигли досягти, чого прагнуть – усе це у цьому циклі телефільмів, — розповідають учасники знімальної групи. 

Подивитися фільм “Народжені, щоб жити” прийшли десятки глядачів

Герої фільму — ветерани з різних міст України

Однією з локацій зйомок став музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини, де й провели прем’єру фільму.  Загалом в двох серіях можна побачити історії чотирьох військових з різних міст Україні: Артема Комісарчука, Василя Стуженка, Олександра Шевцова та Вадима Зябліцева. Вони розповідають, як змогли адаптуватися до життя після війни, полону, поранення, прийняти себе, подолати депресію.

Ці чотири історії про них, їхні сім'ї, про їхніх побратимів. Також у фільмі є коментарі психолога, лікарів та працівників реабілітаційного центру. Зйомки відбувалися в Києві, Житомирі, Бердичеві, Тернополі, Львові та Кривому Розі. Частину фільму знімали безпосередньо в тернопільському музеї. І я дякую всім, хто долучився до створення цієї стрічки, дякую знімальній групі, яка зробила цей продукт, – каже продюсер фільму Володимир Ханас.

Один з Героїв фільму — ветеран з Тернополя Артем Комісарчук, який отримав на війні важкі поранення

На показ, разом з дружиною, прийшов один з героїв стрічки – тернополянин Артем Комісарчук. Він став на захист України ще в 2014 році. Під час одного із завдань потрапив у ворожий полон, де провів понад рік. Після обміну та повернення воїн важко пристосовувався до мирного життя.

Я виходив з квартири і озирався, де конвой, я не міг сам вийти… З неволі у волю, де ти повністю належиш сам собі… З часом я почав трохи адаптовуватися, – розповідає у фільмі Артем Комісарчук. 

Війна, полон, робота в банку, війна, поранення

Адаптуватися до життя після війни та полону Артему допомогли знайомі, які запропонували йому роботу в банку. Чоловік погодився і там знайшов своє кохання. 

Я ще був стажером, заходить така дівчина файна до мене і каже: “Ти хто?”, а я кажу: “Стажер”. Я щось спитав, вона сказала: “Мене доречі, Таня звати”. Я так зрозумів, що її зачепив, — ділиться спогадами у фільмі Артем. 

Пара зустрічалася два місяці і після цього одружилася, згодом в них народилася донька. Із початком повномасштабної війни у 2022-му році чоловік не зміг стояти осторонь і попри проблеми зі здоров'ям добровільно пішов захищати свою країну. На Донецькому напрямку внаслідок вибуху міни отримав важке поранення. Два роки він провів у лікарнях в Україні і за кордоном. Після довгих спроб зберегти поранену ногу її довелося ампутувати. Наразі воїн проходить реабілітацію та готується до протезування. 

Артем Комісарчук дякує авторам фільму за те, що розповіли його історію, а своїй дружині — за постійну підтримку. Він наголошує, як важливо продовжувати боротися:

Боротьба має продовжуватися, кожен має боротися. Я був на полі бою, дружина в тилу. Щоб ви зрозуміли: мене вивозили з позицій пораненого і в той же ж самий день машина, на яку дружина зібрала гроші, виїжджала на позиції. Ми тепер жартуємо, що обмін відбувся… Я кожен ранок прокидаюся з думкою, як їй (дружині — ред.) допомогти. Для мене вона і моя дитина стали центром всесвіту.

Дружина ветерана Тетяна Комісарчук додає, що для неї з чоловіком цей фільм має велике значення:

Ми теж сьогодні вперше бачимо цей фільм. Він для нас дуже емоційний. Спочатку було несподіванкою, коли нас запросили знятися в цьому фільмі. Ця стрічка стала частинкою колосальної уваги зі сторони суспільства. Сам процес зйомки тривав декілька днів. Ми познайомилися з дуже крутими і класними людьми, ми познайомилися з ветеранами. Це настільки, як я казала в фільмі, окриляє, і ти просто відчуваєш такий ніби новий подих життя. Ти ніби по-іншому починаєш жити і це дуже приємно. 

Стрічку «Народжені, щоб жити» покажуть також і в інших містах. Найближчим часом у Тернополі можна побачити й другу серію, про час і місце організатори повідомлять згодом.  

Фото Терену