Пошуком відповіді на запитання: хто така людина, яка її природа, де закінчується «я» та починається світ, і чи існує ця межа взагалі позначений одяг молодої дизайнерки Ольги Гонтар. Народилася вона у Чорткові, мешкає у Львові. Навчалась у Львівській національній академії мистецтв.

Ольга Гонтар — художниця костюмів у виставах «Орфеус юей», «Яка головонька, така й розмовонька», «Крутень». Учасниця фешн-показів ві Львові, Чорткові, Торонто. Як дизайнерка й стилістка працювала із гуртами «Троє зілля», «Крака кома», «Ганна», «Шаманка», «Еміт», «Круть». Як художниця текстилю Ольга Гонтар була резиденткою одноденного фестивалю No drama charity day у Львові, брала участь у виставці «Інтертекстиль». Фіналістка цьогорічного XXII Всеукраїнського конкурсу молодих дизайнерів одягу «Погляд у майбутнє» у рамках проєкту New Generation of Fashion (організатор — Українська рада моди).

Copy of фото Ігор Федорів 2 (1) (Copy)

Раніше у дизайні Ольга Гонтар зверталася до архаїчних мотивів та елементів древніх культур, які, втілившись у сучасному дизайні, проявлялись як актуальне прочитання етнокостюму. У теперішніх роботах дизайнерка досліджує фактуру та експериментує з текстилем, інтерпретує природні фактури та досвід взаємодії з ними, переносить внутрішній світ людини у навколишнє середовище.

Copy of IMG_3121 (1) (Copy)

Фото Антон Гонтар (Copy)

- Експерименти із текстилем відіграють ключову роль, бо найважливішим елементом взаємодії зі одягом стає саме кінестетичний, намацальний досвід. Використання обмеженої кольорової гами (чорний, білий, сірий, червоний) дозволяє не лише глибше зануритися у дослідження фактури, а й працювати з увагою глядача, прославляти акценти. Так вибудовується драматургія показу одягу. Дедалі активніша фактура, а також червоні елементи вибухають наприкінці, виносять динамічні внутрішні процеси назовні, оголюючи психо-емоційний світ людини, так само, як живий організм розкривається, лускає, коли приходить час», — розповідає Ольга Гонтар.

Copy of фото Ігор Федорів (Copy)

Із неї поспілкувалася детальніше про філософію одягу та досвідів, пов’язаних із ним. Зокрема, про те, як одяг взаємодіє з людиною, чому вбрання — не просто обгортка і як досвід доторку може протистояти диджиталізації.

Copy of фото Євген Кравс (Copy)

— В одній з розмов ви згадували про те, що одяг зіграв значну роль у вашій соціалізації. Тепер, коли у вас є дизайнерський досвід, як ви розумієте роль одягу у саморепрезентації.

— Одяг — це водночас те, що найближче до тіла, крайня межа нашого внутрішнього світу, а заразом те це, що ти кажеш людям публічно, наче твоє звернення до них. Це те, що об’єднує зовнішнє та внутрішнє, доводить, що насправді межі між зовнішнім та внутрішнім не існує.

— Раніше у дизайні ви зверталися до архаїчних мотивів, нині — інтерпретуєте природні фактури та взаємодію з ними. Чому стався цей зсув?

— Спершу думала, що цей зсув відбувся випадково. Так часто буває, що займаєшся тим, що подобається, а потім, побувши на території, занурившись у тему, йдеш до наступної. Але потім я зрозуміла, що мною керував пошук чистішого джерела досвіду.

Спочатку я цікавилася етноодягом, згодом — архаїчними елементами та мотивами вбрання, архаїчною культурою. Вона дає можливість дивитися на речі більш абстрактно, адже архаїчні елементи різних народів світу дуже подібні. Коли ж зануритися глибше та абстрагувати підхід, то розумієш, що першоджерело будь-якого досвіду — це природа. Поки важливішого джерела досвіду для себе я не знайшла.

— Таке узагальнення виводить до дуже точкових, тактильних досвідів. Ви розповідали, що вас цікавить кінестетичний, намацальний досвід, фактура. Це нагадало мені про японську культуру часів Едо, тоді річ мала бути красива, функціональна, а ще довговічна та здатною до перероблювання. Розкажіть про свою філософію погляду на речі.

— Моя філософія погляду на одяг загалом і на мій одяг — це різні філософії (сміється — А. З.). Мені здається, що одяг нічого не мусить — він може бути незручним, некрасивим, нечистим; але заразом він може бути зручним, красивим, чистим. Коли я створюю одяг, мені цікаво, щоби він був зручний та приємно сидів на тілі, аби красиво виглядав.Також намагаюся використовувати апсайклінг, тобто старі, або перероблені речі, де це можливо, і загалом наближатися до sustainable fashion, Стійка мода — це рух до більшої екологічності, довговічності, свідомого споживання.

— Мені недавно міркувалось про те, що у диджиталізованому світі дедалі менше нагод відчути поверхні. Те, що ви говорите про взаємодії з одягом, мені перегукується із відчуттям себе у світі. А коли говорите про доторкання про що думається вам, яка актуальність цієї взаємодії?

— Намацальний досвід потрібен, адже це один зі зв’язків із реальністю. Коли цей зв’язок зникає, життя стає стерильнішим. Ось у вас буває, коли довго сидиш вдома, виходиш на вулицю, і сонце вражає, ми ніби заново народжуємося? Думаю, що підтримувати зв’язок між людиною та зовнішнім світом важливо для повноти життя. Крім того, здається, надалі цих зв’язків буде менше та менше.

— «Одяг і мода для мене — це той стан, в якому має перебувати людина, коли його вдягає».

— Думаю, людина обирає одяг залежно від того, які досліди хоче згенерувати. Це можна пояснити на простому прикладі. Одягаючи певні речі людина занурюється в певний настрій, перш за все, світовідчуття. Також інші люди реагують на твій вибір одягу, хоча і неможливо передбачити, як саме, бо в кожного свій багаж досвіду. Принцип впливу одягу на тебе і оточуючих — це процес значною мірою випадковий, хаотичний. Але ти, як дослідник, можеш ставити експерименти і спостерігати, як різний одяг впливає на ситуацію і чи впливає взагалі.

— Думаю, мій одяг пропонує спробувати досвіди воїна, смерті, волоцюги, мудреця, богині-матері.

— А чи може одяг впливати на людину? І коли так, то на яких рівнях — чи тільки на настроєвому, чи йдеться про глобальні зміни. Тут виникає й інша частина — завдяки одягу нас сприймають інші люди, отже, як впливатиме одяг на зміну до нас їхнього ставлення, а відтак ця зміна на нас?

— Гадаю, що не слід недооцінювати важливість настрою. Проте вдягаючи певну річ, людина почувається певним чином. Настрій, котрий створює одяг, дуже важливий, бо, якщо людина проводить багато часу в певному настрої, це приводить до глобальних змін у її самопочутті. Як поступово виростає гілка, так кожен маленький настрій несе великі зміни.

— Одяг, який ви створюєте, — це одяг сценічний, театральний. Яка його частина може бути використана у повсякденному житті?

— У мене не було та нема мети робити сценічний одяг, але так виходить. Я думаю, він може вписатися у вулиці. Просто ми не звикли виражатися через медіум одягу, мені здається, чим більше способів вираження себе та пошуку відповіді на запитання: хто я та яка моя природа, тим глобальнішу та чіткішу зайдеш відповідь. Одяг, як й інші види діяльностей, — одна з можливостей шукати на ці питання відповіді.

— Моє самовираження, ймовірно, і полягає у пошуку відповіді на ці запитання. Бо ж чим ще займатися в житті, як не шукати відповіді?

— Розкажіть детальніше про природні фактури. Чому вони — одне з найцікавіших джерел натхнення?

— Природа — найчистіше джерело досвіду. Доторк до моху, грибів, води, коробочки з насінням... Я намагаюсь повторити різноманітність цих фактур. Недавно квітнули шалено пишні кущі троянд, гілки були так обвішані квітками, що хилися під вагою. Побачене мене вразило — хочу абстрагувати відчування природного процесу та повторити його в одязі.

— Коли ви розповідали про обважнілі кущі троянд, мені згадалися ваші рукави, бо ж вони у ваших виробах часто пишно оздоблені. Чому вас приваблює ця деталь одягу?

— Не знаю — є штуки, які я не можу собі пояснити. Щось у цих обважнілих руках мене дуже привалює. Можливо, бажана безпомічність — якась така мазохістська психопатична краса. В одязі з такими рукавами робишся дуже поважний, ніби кожного разу розгортаєш світ.

— Ви говорили про те, що вам цікаво працювати з текстилем. Які інструменти формо- й образотворчості дає цей матеріал?

— Я експериментую із художнім текстилем, зокрема, у ткацтві. Цей матеріал має тісний зв’язок із традиційною культурою — на думку одразу спадають різноманітні гуні й шуби, килими — дуже щільні, дуже фактурні, намацальні, колючі, активні на дотик. Вони ніби заземляють. Ці форми допомагають створити ті образи, котрі я назвала раніше — воїна, богині...

Звичайно, це й формотворчі особливості. Художній тканий текстиль сам вибирає, як йому лягти. Він твердий — і з цим варто рахуватися. Ця властивість дуже обмежує, але це дуже класно.

— З вовною все дуже просто. Я шукала нитку потрібної товщини та приємну на дотик, і не знайшла нічого кращого за вовну. Вовна дуже неоднорідна, готова порватися, в мене є одежина, з якої вовняна пряжа просто звисає, вовна дуже фактурна та красива, а ще це ненасильний матеріал, що дуже важливо.

— Так. Вона дуже архаїчна та фактурна. У новій колекції будуть речі із вовною. Розкажіть про колекцію. У чому її особливості?

— Власне лише у новій колекції вовна і є. Ця колекція — великий прорив для мене, як для тої, котра експериментує з творчістю. Я вирішила не реалізувати естетичні амбіції, а спершу створити концепцію, і відтак подивитися, до якої естетики мене доведуть відповіді на запитання. Це для мене цікаво, ново та страшно, бо відчуваю, що лід не дуже міцний.

Головна ідея колекції в тому, що людська психіка побудована за загальними законами природи. Наша природа така ж, як природа — ми народжуємося, розвиваємося, вмираємо. Наша мета — отримати досвід життя. І, як у природі, внутрішні процеси відбиваються ззовні — щось проростає, розкривається, тріскається шкарлупа. Психічні процеси, що відбуваються всередині нас, виходять назовні, стають явними, відбувається виверження.