І хоч війна на сході України всім уже добряче надоїла, вже й мало хто вірить у нашу перемогу, бо обороняючись, неможливо перемогти, все ж люди і далі продовжують допомагати бійцям-землякам у зоні АТО.

За словами теребовлянських волонтерів, особливо постаралися школярі району, їх родини, дитсадки. Окрім маси зібраних продуктів та солодощів, діти власноруч виготовили багато різних малюнків, аплікацій, оберегів у формі ангелів та інших символічних українських знаків, написали листи своїм землякам, а також виготовили та передали бійцям іграшки до різдвяної ялинки.

Дві групи волонтерів, які тісно співпрацюють, а саме «Волонтерська допомога» та ГО «Теребовлянська вежа», підготували воїнам так звані «бананові» набори (просто їх складали у ящики з-під бананів). Туди входили: кілька банок варення, м’ясних тушонок, огірків і помідорів, борщеві приправи, сало, чай, кава, яблука, горіхи, цибуля, часник, макарони, різні крупи, цукор тощо. В середньому один ящик важив 30-40 кг. Окремо щира патріотка ще з часів Майдану - підприємець, яку чомусь усі кличуть «наша бабця», Антоніна Хабурська разом зі своїми подругами-сподвижницями виготовили понад 2000 вареників з картоплею, голубців, гречаників, салат-вінегрет, домашню випічку та печиво. Кожен теребовлянський боєць отримав лоток із такими домашніми стравами і стільки, що їх вистачило ще й на ціле його відділення. Підприємець і волонтер Микола Бий підготував солдатам медичні набори на понад 6 тис. грн., куди увійшли протизастудні ліки та антивірусні засоби. А ще волонтери підготували кожному бійцеві іменні подарунки, куди входили, здавалося б, дрібниці, але як вони потрібні бійцям на війні, а саме: рукавиці, теплі шкарпетки, труси, сорочки, засоби особистої гігієни, цигарки й багато іншого.

Небайдужі люди принесли всього стільки, що волонтери на Схід відправили два буси, кожен ще й з причепом. Та ще багато всього залишалося, тому вирішили відвідати ще й бійців на Яворівському полігоні, де багато з них перебувають на ротації або на навчаннях разом з представниками військових підрозділів країн НАТО. Всього передачі отримали близько 30 теребовлянських бійців від першої групи, 30 – від другої і 20 – від третьої. Це окрім того, що багатьом солдатам у зону АТО були вислані посилки поштою.

Маріуполь тепер починається з… «Криївки»

Одна група волонтерів подалася на Донеччину, в бік Маріуполя. До неї увійшли Олекса Стадник, Михайло Самець, Іван Костик та Григорій Якимчук. При в’їзді в м. Маріуполь водій раптом стишив хід авто, а у волонтерів пішов мороз поза шкірою. А таки було від чого: на блокпосту стояв бліндаж, на якому на дерев’яній дошці великими літерами було вирізьблено «КРИЇВКА», нижче, також на дошці, уточнювалось: «Готель «Криївка гуцульська». Зрозуміло, роздався одноголосий регіт, так високо було оцінено відмінний гумор бійців цього блокпоста. І в серці приємно защеміло, була гордість і повага до українських воїнів. Та хіба можна побороти такий народ?!..

Далі про поїздку розповів бувалий волонтер Михайло Самець: «19 грудня ми вже були в зоні АТО, відвідали наших хлопців на різних позиціях, потім заїхали в один підрозділ, де служать наші земляки-сапери. Це переважно старші люди, їм багатьом за 50. Воїни дуже зраділи, адже до них ще ніхто з теребовлянських волонтерів не приїздив. Вони поставили свої автографи на українському прапорі, який ми потім мали віддати у школи району. От підписує боєць стяг, акуратно виводить літери, а тут на полотно капають сльози з його очей… Як у такому випадку обійтися без міцних братніх обіймів?.. Під Лисичанськом біля одного села розговорилися із солдатами й вони радісно повідомили, що в цьому населеному пункті живуть до 80% переселенців та їхні нащадки із Західної України, скоріш за все, це лемки. Всі вони греко-католицької віри, мають таку ж церкву і священика, до українських вояків ставляться надзвичайно привітно, тому у такому місці приємно та безпечно їм служити».

Бойові будні наших вояків та… гранати в тушонках

Біля Мар’їнки, це нульова лінія розмежування, волонтерам бійці розповіли про один бій, який відбувся десь наприкінці листопада – на початку грудня 2015 року. А  було це так: диверсійні групи сепаратистсько-російських військ цілу ніч прощупували позиції українських військ, бій тривав без перепочинку до світанку. Наші поклали багато того «брата», а поранені залишилися й стогнали та кричали до ранку майже на відкритій місцевості. Тут із ворожих окопів з’являється вояк із білим прапором «Червоного хреста», ступив крок, другий, потім гучно промовляє: «Алах акбар! Нє стрєляй!» Ще ступає обережно два кроки і знову промовляє ту фразу, і так допоки не досяг поля битви. Наші солдати все зрозуміли й дозволили ворогові винести своїх поранених.

За спостереженнями волонтерів, які побували в зоні АТО багато разів, тамтешня молодь та люди приблизно віком до 40 років налаштовані більш-менш проукраїнськи, а от старшим лише подавай «Совєтскій Союз» і все.

Ще волонтери обох груп повідомляють інші свої спостереження. Кажуть, що наша армія дуже змінилася у кращий бік. Окрім того, що вона вже краще оснащена зброєю та боєприпасами (наприклад, у наших розвідників бачили автомати «Форд-221», сучасні снайперські гвинтівки з новітньою оптикою та триточковими лямками для зручності носіння), амуніцією, технікою, в ній зміцніла дисципліна. Вже не видно так званих «аватарів», керівництво війська, від командирів відділень до комбатів і вище, постійно слідкує, щоб алкоголь не потрапляв до рук вояків, суворо за подібне наказують, навіть перевіряють волонтерів, щоб не провозили солдатам п’янких трунків. А ще волонтери дивувалися, що зросла самосвідомість самих бійців не лише на рахунок алкоголю. Так дехто з них говорив, що тут, на війні, кинув палити, чого ніяк не міг зробити вдома у мирний час, почав спортом займатися, щоб не виглядати в очах бойових побратимів слабаком. І хоч наші солдати стоять у тій безкінечній і нікому не зрозумілій обороні, їхній бойовий дух залишається відмінним, навіть більше – він зріс.

Відбулася й радісна та приємна зустріч волонтерів зі своїм земляком, добровольцем, водієм Ярославом Вівчаром, з яким вони пройшли увесь Майдан і який там заробив собі позивний «Соловейко» через те, що вчив «беркутівців» українських пісень. Цей 55 річний теребовлянець-патріот має бойову відзнаку – медаль учасника АТО, а волонтери його родині привезли ще й подяку від комбата.

Волонтер Іван Костик повідомив із розповідей солдатів-земляків, які безчинства творять москалі на війні: «Часто-густо сепаратисти нападають диверсійними групами на наші об’єкти, тимчасово їх захоплюють. А от коли наші відбивають своє, то все тоді там уже зруйноване-побите, в тому числі й польові кухні, вогневі точки чи збройні склади. Все навколо валяється, лежать і вцілілі металеві банки військових тушонок. Необстріляні бійці деколи хапаються за них, та бувалі вояки вмить їх від того відраджують і показують чому. Вони ножем розпорюють дно банки, і коли все добре, то дають їх до споживання. Але деколи буває, що сепаратисти підкидають «гостинці», у банки вставляють ручні гранати, обмотані туалетним папером, щоб не бовталися всередині та не брязкали. Якщо ж таку банку відкрити зверху за кільце, то стається вибух, смерті, каліцтва стовідсоткові».

Друга група теребовлянців подалася на Луганщину і їх маршрут закінчувався аж під російським кордоном. Разом два екіпажі рухалися до Слов’янська, а потім на перехресті на Краматорськ розділилися. Екіпаж у складі Миколи Шевчука, Богдана Морозовича і Романа Кривінського спочатку заїхав до діток-сиріт у дитбудинок в Миколаївку. Тут вони роздали подарунки, переночували та подалися в напрямку Щастя. Далі – Новоайдарівський район. Також відвідали бійців-земляків у Старобільську, Сєверодонецьку, Кримському. Село Розцвіт у Станично-Луганському районі було їх останнім пунктом. Везли додому волонтери і цієї групи подяку за взірцеву службу від командування та бойову нагороду родині воїна-земляка Василя Турчина.

Третя група у складі Ігоря Козака, Любомира Заверухи й Богдана Беніва відвідала бійців на Яворівському полігоні Львівської області.

Волонтери ГО "Теребовлянська вежа" та «Волонтерської допомоги» дякують усім небайдужим мешканцям Теребовлянщини за їхню допомогу та небайдужість до подій, які відбуваються в Україні.

Джерело: gazeta1.com