Понад 100 років тому на Тернопільщині народився художник-графік із світовим ім’ям – Яків Гніздовський.

     Він досяг небувалих успіхів у малярстві й гравюрі. Графік, живописець, кераміст і мистецтвознавець…Його шлях до визнання пролягав із галицького села на Тернопільщині через Львів, Варшаву, Загреб, Париж, Мюнхен, Нью-Йорк. Але в Україну світової слави художник – Яків Гніздовський (1915-1985), один із найвидатніших майстрів образотворчого мистецтва  українського зарубіжжя, більша частина свідомого життя якого пройшла у США, повернувся чи не в останню чергу – після проголошення Незалежності.

   Його твори прикрашали навіть кабінет Президента США Джона Кеннеді в Білому домі. Портрет, пейзаж, натюрморт, ікона, екслібрис, книжкова ілюстрація, прикладна графіка, скульптура  - ось жанри, якими збагатив світове мистецтво своєю творчістю Яків Гніздовський.

   Чому ж так сталося, що митець, якого знали і визнали на всіх континентах, Україна, його Батьківщина, так би мовити, не брала участі у творенні цієї слави?    Про це розмовляю із

дослідником життя і творчості Якова Гніздовського, журналістом-ветераном з Тернополя Петром Бубнієм.

    - Так які ж причини були для того, що  тут, в Україні співвітчизники тривалий час не знали про цього талановитого українця, який, по суті, своїми роботами прославив Україну на весь світ?

    - Причина єдина – це те, що Гніздовський був еміґрантом. А вже цього було досить, щоб про нього в умовах радянського режиму не можна було не те що писати, а навіть згадувати його прізвище. Я вже на кажу про публікації чи хоча б, фото його творчих робіт. Таким чином, потужний пласт української культури, створений Яковом Гніздовським та й іншими представниками української діаспори, фактично був свідомо замовчуваний з ідеологічних міркувань.

    - Цю думку Ви, пане Петре висловлюєте і в своїй  книзі про Якова Гніздовського «Довга дорога додому». Оте повернення творчості нашого співвітчизника, дійсно тривало  десятиліття, аж коли Україна відкрила для себе Гніздовського.  У чому ж його феномен, як художника, де були його мистецькі витоки?

    - Яків Гніздовський народився 27 січня 1915 року в селянській родині в селі Пилипче на Тернопільщині. Успішно закінчив початкову школу і батьки вирішили послати його вчитися до української приватної гімназії у Чорткові.  Під час навчання у ній хлопець ще більше захопився малюванням. У Чорткові трапився з ним випадок, що змінив подальшу долю юнака. Весною 1934 року його, учня сьомого класу гімназії, було заарештовано польською владою за участь у підпільному національному молодіжному гуртку. На суді Яків Гніздовський зобразив у записнику себе, інших підсудних, прокурора, оборонців і присутніх у залі. Судді, побачивши ці зарисовки, звільнили його від кари – шкода, мовляв, таланту.

    - Якою ж подальшою була доля юнака, захопленого світом мистецтва?

    - Після суду Яків виїжджає до Львова і продовжує навчання у гімназії. Він знайомиться з членами Асоціації незалежних українських митців, які допомогли йому прилучитися до прекрасного. Вчиться у приватній школі мистецтв Олекси Новаківського. Працював вечорами, публікував деякі малюнки на сторінках дитячих видань та сатиричного журналу «Комар», проілюстрував книжку Антона Лотоцького «Козак Байда» (1936р.). Яків Гніздовський мріяв про велике мистецтво. Із радістю він сприйняв звістку про те, що 1936 року митрополит Андрей Шептицький надав йому стипендію на мистецькі студії до Німеччини. В 1938 році вступає до Варшавської академії прикладних мистецтв. А тоді – війна, шлях до Бухареста, у Рим, Загреб. Там, у Хорватії вступив до Академії мистецтв, де студіював живопис і скульптуру. Вчили його і різьби по дереву.

     - Доля Якова Гніздовського – то не тільки творчі мандри Європою…

  - Так, він, як перекотиполе, гнаний лихою долею, прибився після війни до Німеччини. Митець жив у Мюнхені. Тут оформляв десятки видань письменницького об'єднання «Мистецький український рух». Ілюстрував і дописував до журналу літератури, мистецтва і критики «Арка». Роботи були ака­демічні, вражали технічною складністю. А потім, у 1949 році Яків Гніздовський вирі­шив виїхати до Сполучених Штатів Америки. Він перепливав Ат­лантичний океан художником, який ще мав надії на творчі осягнення нових до­ріг.

   - І це осягнення нових доріг і музи таки відбулося в Америці?

    - Так. На виставці, що проводив Міннеапольський інститут мистецтв його робота «Кущ» отримує другу премію. Через декілька тижнів його чекала нова несподіванка. Картина «Яйця» була відзначена також другою премією на державнім ярмарку в Міннесоті. Ці дві по­дії остаточно вирішили подальшу його долю.

     - Коли ж, власне, прийшло визнання художника?

    - Це – середина 50-х років. Яків виїжджає на два роки у Париж, де організовує дві свої персональні виставки, які здобули високу оцінку громадськості.    Гніздовський одружується із Стефанією Кузан,  народженою у Франції українкою, дочкою емігрантів із Галичини, і через деякий час вертається до Нью-Йорка. У 1958 році роботу

«Сосна» придбала асоціація амери­канських художників у Нью-Йорку. З того часу Гніздовський повернувся, як він казав, до своєї першої любові - до деревориту і почав йому приділяти якнайбільше уваги. Тут він сягнув вершин майстерності…

   Петро Бубній гортає свою книгу, де вміщено репродукції робіт Якова Гніздовського. Дереворити митця демон­струвалися більш як на ста виставках у Сполучених  Штатах  Америки,  Канади, у країнах Європи, Азії, Латинської Аме­рики і Африки. Він брав участь у вис­тавці  сучасної  графіки в мистецькому  центрі імені Джона Кеннеді у Вашингтоні в 1963 році, яка згодом демонструвалася у деяких містах колишнього Союзу РСР. Роботи українця знайшли дорогу до великих музеїв США і Канади, зберігаються у приватних збірках.

      - Таке враження, що усю силу творчого горіння митець вкладав у те, щоб оспівати красу природи.

    - А воно так і є. Зображуючи дерева, інші рослини, він намагався створити певний настрій, схопити неповторну мить їх таїнства. Навіть у помідорах, квасолі, моркві, цибулі, грушах, малині, здавалося б, в чисто прозаїчних речах, відтворених художником, перед нами розкривається поет і романтик. Творчість Якова Гніздовського засвідчує: він був співцем української землі на американському континенті.

     - Про Гніздовського часто говорять як і про графіка-ілюстратора

     - Наш співвітчизник майстерно проілюстрував ювілейне видання «Слова о полку Ігоревім», переклад якого здійснив поет Святослав Гординський. В образній та поетичній інтерпретації двох талановитих митців давньоукраїнська пам’ятка побачила світ 1950 року в Філадельфії і стала подією в україномовному світі.

     Узагалі, художник до кінця життя працював для українських видавництв діаспори. Він оформив сотні книг та періодичних видань.

- А це правда, що Гніздовський причетний до створення проекту нової української абетки?

    - Це правдивий факт. На думку Я.Гніздовського, запроваджений Петром Першим «гражданський шрифт» спотворює давньоруську кириличну азбуку. У кожній букві українського алфавіту митець вбачав магічну силу, прагнув оригінально зобразити кожен знак заглавної назви, щоб привернути читача до книги. В оформленні обкладинок автор виділяв певну літеру, подавав чіткий малюнок, що символічно уособлював зміст книги. Саму літеру митець творив на естетичних та каліграфічних началах, прагнучи «зрушити наше письмо із застою, в якому воно перебувало, і збудувати його, а передовсім форму друкарського примінення до творчого життя». І це йому в значній мірі вдавалося.

    -Відомо, що поряд з графікою наш земляк займався і малярством?

    - У цьому жанрі виділяються його полотна «Помідори», «Яйця в кошику», «Бруква», «Селянський хліб», «Цибуля» та інші. Вони позначені теплотою і ліризмом, розкривають свою філософську сутність. Художник створив незвичайної краси й гармонії ікони-фрески для української церкви св. Трійці в Кергонксоні, штат Нью-Йорк. Це - значний вклад у сучасне сакральне мистецтво.

    - Якими ж були останні роки життя маестро?

    - Сповнений надій і задумів, Я.Гніздовський не зупинявся на досягнутому, намагаючись самотужки просунути своє мистецтво на аванпости слави. Він автомобілем їздив із Нью-Йорка до Торонто – 600 кілометрів за рулем в один і в другий бік – на відкриття великої своєї виставки. Після повернення додому вночі стався серцевий напад: непритомного митця забрали до лікарні, де він 8 листопада 1985 року помер. Урна з прахом зберігається в колумбарії собору св. Івана Богослова в Нью-Йорку. На кладовищі у селі Пилипче над могилою батьків встановлено третій хрест, під яким захоронено прах великого художника, перевезений із США. З його іменем повертається і творча спадщина самобутнього митця, який не мислив себе без України, мріяв відвідати рідну землю.

   Влітку 1990 року дружина митця Стефанія Гніздовська із дочкою привезла п’ятдесят його робіт. Вони експонувалися на виставках у Києві, Львові та Тернополі, а після цього передані в дар Державному музеєві українського мистецтва у нашій столиці, Львівському музею українського мистецтва та Тернопільському краєзнавчому музею. Особисті речі художника, його книги та фотографії надіслано до Борщівського краєзнавчого музею. У жовтні 1992 року в селі Пилипче відкрито меморіальний музей Я.Гніздовського. Одну з вулиць у Тернополі названо його іменем. Галицький птах із американською ознакою повертається до рідного дому, в Україну, у пантеон нашої пам’яті…

  Олег СНІТОВСЬКИЙ

Автопортрет. Я.Гніздовський, 1971. / 01 /

Роботи Якова Гніздовського