Спогади тернополянина пана Романа про систему освіти у довоєнному Тернополі.

Запис оприлюднив у блозі «Най все буде Тернопіль» краєзнавець Тарас Циклиняк.

"Мій дідусь (на фото сидить в капелюсі) помер в 1936 році, а народився в 1861 році. Його звали Дмитро Слободзінський. Він походив з Копиченецького району Тернопільської області. Ми з дідусем часто гуляли по Тернополю (1930-ті рр), але він не був балакучим.

Я тоді мав гуляйногу, а до школи пішов у 6 років. А чому в TSL (товариство народних шкіл) опинився? А все тому, що через вік мене жодна школа не хотіла прийняти. Тоді починали вчитися з 7 років. В TSL, незалежно від віку, за оплату приймали на навчання. То була платна, абсолютно польська школа, але там вчилися й українці. Їх було дуже мало. Треба було платити 20 злотих, а на той час то було дорого. Не всі Тернополяни мали можливість. Мій батько (вчитель) таку можливість мав.

БУЛЬВАР ШЕВЧЕНКА,1 - TSL

Як не як..яка б Польща не була, а вчителям платила добру зарплату! Пенсії, пільги... Я походжу з родини учителів. Мені особисто дуже подобалася система освіти за Польщі, але нова. Бо за Австрії було 4 класи загальної школи, потім вчишся 8 років у гімназії. Поляки то все змінили. На селі стало 4 класи (основа). Там вчили читати, писати та рахувати. Якщо була більшість українців - то викладали українською, а за Польщі тільки польська. З другої до четвертої кляси були уроки української мови. В місті була державна (безкоштовна) школа в якій вчилися 7 років. Потому йдеш в гімназію на 6 років. Якщо плануєш йти до гімназії, то можеш йти після 6 кляси. Чотири гімназії були державні (шось платилося, але не знаю скільки) і одна українська приватна гімназія «Рідна школа» (Качали,5)

Українську гімназію закрили в 1930-му році поляки. Вона містилася на вулиці Косцюшка (Камінній). Пригадую той будинок. Його зараз нема. То був звичайний, високий трьохповерховий будинок, але не дуже широкий та великий. Чим було добре? Ми 4 роки в гімназії вчили 4 мови, а саме польську, українську, німецьку, латину і стару грецьку. За той час треба було володіти німецькою мовою як своєю рідною! Я шо за той рік навчилвся то до сеї пори пам'ятаю. Латини мали багато уроків..мова важка..і ше вчителі були дуже фанатики. Вони вважали, шо латина то понад усе. Мусиш знати краще ніж другі предмети.

Метематику вчили постільки-поскільки. Натискали на історію, географію, біологію. Ти не міг дістати п'ятірки якщо вчив тільки по підручнику. Крім того мусів проситати «лєктуру» (додаткові джерела). Прийти і ше законспектувати..шо ти використав..а потім здати. То тільки так можна було мати 5.

Тоді весь вільний час йшов на науку, доводилося навіть рано повторювати. Вільного часу мали мало... Вчилися багато...

Після тих 4 класів йшла мала матура (екзамени). Учнів ділили, поступали в ліцей (гуманітарний або фізико-математичний) на 2 роки. Там вже було більше спеціалізації. Після того була основна матура.

Якщо нас в першу клясу поступало 60 чоловік, то кінчало 15.

Вимоги були шалені! Чому так мало лишалося? 1. Деякі учні не встигали 2. Матеріально було важко. Треба було платити 20 злотих на місяць, а то центнер пшениці.

Той, хто не завершував науку все-рівно мав шанс знайти роботу. Але за Польщі було дуже трудно десь влаштуватися.

До школи ходили в звичайному убранню, а в гімназії уже була гранатова форма. Вона була спільною і для українців і для поляків. Кожна гімназія мала свій номер. Він чіпався на руці і суб срібного окрасу. Поляки носили головний убір, який називався «маціювкою» (така кругла шапка), а ми носили мазепинки.

БІЛЯ ШЕВЧЕНКА,23. 1938 РІК

Форма була обов'язковою. Після 9 години вечора заборонялося ходити (гуляти) по вулиці. З батьками можна, а самому..то ні! Вчителі проходжувалися по центрі, слідкували. В «Рідній школі» ми складали присягу, що до закінчення гімназії не будемо курити і пити. Якщо порушиш - то одразу відчисляли. Якщо ви не встигали, то з вами ніхто не панькався. В мому класі за перший рік відчислили 5 чоловік.

Ми вже в гімназії вели себе поважно. Я тоді вперше вдів довгі штани. Вчитися хотілося і було цікаво і це незважаюч на те, що було складно. Викладачі вкладали душу у свої предмети. Наші наставники мали докторами, більшість кінчало ВУЗи закордоном. Учитель викладав не по крижці, а маючи глибокі знання.

Латину вчив нас пан Мушак. Він тут (в Тернополі) був на квартирі. Прийшов до нас в 1938 році з Чехословаччини. Ми його дуже любили. Він знав всі європейські мови. То був фанатик! Він був сам бойко, з бойківщини. Знав дуже добре латину, стару грецьку мову, ірвіт.

Зеньо Залуцький географію дуже гарно викладав. Він не з Тернополя був, а потім виїхав у львівську область, як прийшли большевики.

Свистун історію викладала.

А мого тестя не любили ніколи. Дуже вимогливий. Ми зложили жартівливу пісеньку: «Пан професор Верблян, шо учить латини, Має живіт такий, як бочка з бензини».

Вони вміли викладати і нам було цікаво.

Мого тестя після приходу москалів (1939р) арештували через 2 місяці. Відсидів 10 років..повернувся додому. Пожив 2 роки і помер. Посадили за те, що був викладачем української гімназії. Родину Ковальських також арештували. Вони загинули. Мушака перевели до Львова, а всі інші розбіглися. Якима Ярему також перевели до Львова.

Яким Якимович Ярема (23 вересня 1884, с. Арламівська Воля, нині Мостиського району Львівської області — 15 грудня 1964, м. Львів) — український психолог, філософ, мовознавець і літературознавець, педагог і культурно-освітній діяч. Батько Степана Яреми. Доктор філософії (1922). Кандидат філолологічних наук (1948). Дійсний член НТШ (1939). Професор Українського Високого педагогічного інституту в Празі (1923—1930 pp.).

Його син Степан був моїм найкращим товаришем. Ми ходили в одну клясу! То була наша твій. Я, Степан Ярема і Петро Тимочко. Лишився тільки я... Пан Яким мав велику бібліотеку. Мешкав у Львові на вулиці Виспянського (стара назва).