Борючись за свободу, віддав найцінніше. 23 березня минає рік із дня загибелі історика, освітянина, громадсько-політичного діяча, депутата облради, кулеметника з Тернопільщини Любомира Крупи. Рік розлуки, жалю і світлої пам'яті. За упокій душі Героя молилися під час Архиєрейської Літургії  в тернопільській Катедрі. 

Помолімося за душу Героя нашого, який віддав своє життя за неньку Україну, за нас, за перемогу, - закликав вірян Архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк.

Цього ж дня на Микулинецькому кладовищі провели панахиду  за всіх полеглих воїнів.

У його очах була відвага. Він не боявся взяти до рук зброю, стати грудьми перед ворогом і захистити нас з вами, – каже отець-декан Великоберезовицький Євген Кобильник.

Рідні, друзі, соратники Любомира Крупи дуже сумують за ним та діляться найсвітлішими спогадами. Він був добрим, чуйним, справедливим, інтелектуалом, інтелігентом. А ще – відданим борцем за все українське. Викладав історію, збирав інформацію про діяльність ОУН-УПА, досліджував археологічні пам’ятки Черняхівської культури, був першим головою студентського товариства «Обереги», членом «Вертепу».

Я з першого дня нашого знайомства знала, щоб він буде любити мене, але ще більше – Україну та український народ. Всім своїм життям він це довів неодноразово. Він не лише помер для України, він жив для України. На кожному робочому місці, яке обіймав, в першу чергу думав про людей, думав про те, що зробити для майбутнього нашої нації, – розповідає дружина Героя Ірина Крупа.

Любомир Крупа став на захист України з перших днів повномасштабної війни. Загинув 23 березня 2023 року у запеклому бою з окупантами на Харківщині. 

Бої тривали цілодобово. Вони не мали їжі, вони не мали води. Але він все одно мені писав, що в нього все добре. Він кілька годин мав на перепочинок і просто написав: «Цілую, я йду спати». Це були його останні слова, – пригадує Ірина Крупа.

Про останній бій  Героя згадує його побратим Юрій Трохименко. 

Це було в Харківській області на Куп’янському напрямку. Бої в нас були у Дворічанському заповіднику. Нас було семеро. Якраз міна розірвалася і всі уламки полетіли на нас. Мені пощастило, що я розвернувся до міни лицем. Бо якби я стояв боком, то теж би загинув. Коли я отямився, то з одного боку побачив мертвого побратима «Ангела», а з іншого – тіло Любомира Крупи, - розповідає він.

Щирі співчуття рідним і близьким. Вічна і світла пам’ять Герою!

Фото, відео Романа Луциківа