У Тернополі, у галереї «Бункермуз», Ростислав Фук і Микола Шпаковський презентували «Сільські вісті» - дебютну збірку своїх блогів. Модератор зустрічі Юрій Матевощук, як міг, старався зробити дійство серйозною презентацією літературного доробку хлопців, але воно все одно перетворилось на теплі дружні посиденьки з безалкогольним пивом, жартами, добрими підколами і авторськими читаннями.

Хлопці продекламували п’ять своїх текстів під веселі вибухи сміху аудиторії. Гості самі обирали тематику, а тоді заслуховувались справжньою живою галицькою мовою.

Ні слова правди про авторів ніхто на зустрічі так і не почув – вони твердо дотримуються вигаданої біографії, яку помістили на обкладинку «найкращої книжки Галіції». 

Формат цього видання не великий і на запитання, чому так, відповіли, що, коли думали про дизайн, то згадували емігрантів. Хотіли, аби натруджені українці в світах читали такі маленькі книжечки в метро чи маршрутках і плакали, згадуючи прекрасну Галіцію.

Над збіркою Микола з Ростиславом працювали протягом двох років. Ці блоги «з життя звичайних людей» періодично з’являлися на одному з тернопільських сайтів, і коли їх назбиралося двадцять, саме Юрій Матевощук запропонував об’єднати доробок і видати під однією обкладинкою. На ній зображено сільськогосподарські машини. За словами авторів, вони, як ті трактори, орють простори українського мистецтва та літератури.

Не пафосною, близькою кожному є тематика блогів: тут жива, з порушеннями всіх канонів літературної мови, говірка; легка іронічність, яку автори застосовують в першу чергу до себе, і справжня актуальність розкритих проблем («Село і вибори», «Село і шлюб», «Село і мобілізація»...) зробили свою справу і наразі майже весь тираж «Сільських вістей» розкуплено.

Думається, що саме таке ставлення до будь-яких негараздів, складнощів а чи радостей, як в героїв блогів Ростислава Фука і Миколи Шпаковського, допоможе кожному простіше дивитися на світ навколо і більше сміятися, адже сміх продовжує життя. Усі відвідувачі презентації точно додали собі в актив дещицю часу.

Тамара КОБЛИК

Фото автора