Три скелети у кургані, 6 могил, бронзові сережки і свічка-«громніца» - цікаві факти про село на Тернопільщині (фото)
Як вже повідомляв «Терен», світ побачив історичний нарис та поезії Наталії Лящинської-Труш, вчительки із села Застінка Тернопільського району.
Книга за назвою «Життя мого і віри джерело» – своєрідний екскурс в історичне минуле села, мандрівка у мальовничі куточки Застінки, розповіді-образки про архітектурні пам’ятки, сакральні споруди, природні об’єкти.
Там, де таємничі «Могилки»
- На території села у 1877 році проводив дослідження польський археолог Адам Кіркор. Недалеко теперішнього цвинтаря місцевість називалась тоді «Могилки», саме тут проводились розкопки, - пише у своїй книзі Наталія Лящинська-Труш. - Довкола були насипані вали. Тут А. Кіркор розкопав три кургани з великими кам’яними плитами. В одному з них після зняття великої плити виявилась інша, дещо менша в розмірах. Під нею – ще менші плитки, старанно вкладені одна при другій. З північної сторони виступав високий 90 см камінь, підпертий з обох сторін трохи меншими каменями. Нижче був насипаний дев’ятисантиметровий шар землі, а під ним лежали потріскані кістки. Скелети, на думку А. Кіркора, у всіх могилах були у скорчених позах і лежали головами на північ. Жодних предметів при них не знайдено, а в одному скелет був присипаний вапном.
Антропологічні виміри кісток, які проводив Коперніцький, вказали на те, що це скелети мужчини, жінки та дитини високих у зрості.
В іншій стороні тієї самої місцевості Кіркор дослідив ще шість могил, насипаних із землі і каміння. У всіх лежали скелети головами на захід, а збоку знаходились бронзові предмети, які – достовірно невідомо.
Близько 1882 року на тому ж місці відкрито могилу, де під кам’яною плитою лежав скелет, при якому знаходились бронзові сережки дуже гарної роботи, оздоблені візерунками. Все віддано на зберігання в Краківську Академію.
Понівечена «баба» та ажурна пряжка
На рівнині «Бабина» стояла кам’яна фігура, розбита на шматки, після якої залишилась лише підставка, яка місцевим населенням називалась «баба».
У 1969 році у кам’яному кар’єрі випадково було виявлено грунтове поховання в гробниці з кам’яних плит. Всередині знаходилися два кістяки, глиняний посуд, кістяна ажурна пряжка для пояса. Поховання обстежив Ігор Герета. Матеріали зберігаються у Тернопільському краєзнавчому музеї.
Церква, знищений іконостас та свічка-«громовіца»
Місцева церква, збудована 1908 року, стоїть на краю села із східної сторони, саме на тому великому пагорбі, один бік якого має обривистий вигляд і нагадує стінку. До церкви прилягає сільський цвинтар.
Колись на її місці стояла стара дерев’яна церква. Коли вона була збудована, на жаль, нема ніяких довідок. Нову кам’яну церкву будували місцеві майстри з сірого каменю, який брали у кар’єрі (про нього говорилось вище). Із спогадів старожилів відомо, що стіни її зводили довкола старої дерев’яної. А зруйнували дерев’яну церкву лише тоді, коли звели покрівлю над новою. Церква за своєю площею більша з поміж усіх церков, що є у прилеглих селах. В часи радянської влади була зачинена, а на початку 80-х років ХХ століття церковний іконостас і всі церковні приналежності було знищено за наказом тодішньої влади. Діючою вона стала лише у 1989 році.
Всі роботи по відновленню велись за кошти і стараннями жителів села. Пізніше, у 2003 році у храмі працювала група художників з Тернополя. Він був повністю перемальований, зроблено новий дубовий іконостас, а також центральні і бічні престоли, лавки. Кошти для цих робіт переказав громадянин Канади, колишній житель села Роман Стиран.
У церкві зберігається образ святої Варвари, написаний 1840 року. Він залишився із старої дерев’яної церкви. Його створив художник Ж. Копистинський.
В селі знаходиться костел, який зараз перебуває у напівзруйнованому стані. Старожили оповідають, що він був збудований польською громадою, що проживала в Застінці і зводився кількома роками пізніше, ніж церква. Між греко-католицькою (саме такою громада була до війни і стала після 1989 року) та римо-католицькою громадами не було ворожості. У випадку, коли з якихось причин не відбувалось богослужіння у церкві – українці йшли в костел і навпаки – поляки відвідували церкву, коли їхній ксьондз не мав відправи у костелі. Так, римо-католики не відзначають свята Йордану, що належить до циклу Різдзвяних свят, а, отже, і не посвячують Йорданську воду, як це роблять православні. Тому на Йордан поляки обов’язково приходили у церкву по свячену воду. Так само і українці на Стрітення йшли до костелу посвятити собі Стрітенську свічку, яка оберігає дім і господарство від стихії, грому і блискавки. В теперішній час і по наших церквах на Стрітення посвячують таку свічку, але у Західній Україні, зокрема в нас у селі, її і донині називають, як поляки – «громніца», тобто захист від грому. За совітів, після заснування у селі колгоспу, костел служив складом для зерна, а все майно (фелони, хоругви, статуї) застінчани перенесли у церкву. Багато з цих речей були знищені під час наруги над церквою на початку 1980-х років.
Зараз костел перебуває у напівзруйнованому стані. Дощ, вітер і час доклали зусиль і знищили його покрівлю, а для відновлення немає ніякої перспективи, - пише у своїй книзі «Життя мого і віри джерело» Наталія Лящинська-Труш.
Фото: Петро Лящинський
