1 Жовтня 2020, Четвер


Мандрівки Тернопільщиною. Дерево та скло

У Тернополі несподіване сталося у 5-ти великих торгових центрах 

Погода
Україна може залишитися без урожаю: прогнозують небувалу посуху (Агроновини)

На Тернопільщині рапортують, що вже готові до опалювального сезону

Тернополяни хочуть мати понад 130 цікавих локацій

Дітей до школи у Тернополі підвозитимуть за оновленим графіком

Майже п’ять тисяч гривень заплатила жителька Кременеччини за неіснуючу вакансію

Менше ніж за 10 годин у Тернополі горіли аж два будинки 

Тернопільські правоохоронці розповіли, що спонукає дітей та підлітків втікати з дому

На Тернопільщині людей із слабкими нервами завчасно попереджують про те, що має статися 7 жовтня

Центр Тернополя невдовзі перекриють 

На Тернопільщині приватні підприємці «люблять» касову техніку

Фоторепортаж
У Тернополі за «два кліки» можна дізнатися те, на що колись треба було витратити дуже багато часу (фоторепортаж)

Фотофакт
На Тернопільщині вандали знову себе проявили (фотофакт)

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Біль стін (фото)

Тернополяни не дотримуються карантину

Анонс
У жовтні в Тернополі відбудуться змагання «Битва дворів» та встановлення ще одного рекорду

До водоспадів на Тернопільщині добратися стане легше

Прокурор Тернопільщини призначив нових-старих заступників

У Почаєві від COVID-19 помер 51-річний лікар

Шокуюче: на Тернопільщині офіційно назвали кількість безробітних

У Тернополі таксист пограбував неповнолітнього

Пасіка для поліцейської Євгенії Іваськів – це заняття, від якого вона отримує задоволення і відпочиває душею

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Трохи сходів минулого століття та магії (фото)

Фотофакт
Місто на Тернопільщині продовжують вдосконалювати (фотофакт)

Дмитро Гайтко: «Мені не байдуже, як буде розвиватись місто в майбутньому»

Троє науковців з одного вишу увійшли у книгу видатних вчених України

На Тернопільщині знову зростає кількість хворих на коронавірус

На Тернопільщині судитимуть митника, через якого держава втратила майже 2 млн грн

Це цікаво
1 жовтня в історії Тернопільщини

30 Вересня 2020, Середа


Погода
Яка погода 1 жовтня, така буде і 1 квітня

На молодят у Тернополі 3 жовтня очікують приємні сюрпризи

У Тернополі молодь має нового мера 

Представник команди «За майбутнє» прагне зробити села привабливими для життя молоді

Відео
Тернопіль має на кого рівнятися (фото, відео)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Тернопільський водіям нагадують про перехід на «зимові» правила 

У Тернополі поважний заклад відзначив своє 40-річчя 

Фотофакт
Тернопільська викладачка отримала почесну нагороду (фотофакт)

Прогулянки Тернополем. Спокій осіннього міста

Україна планує купувати в Африці м’ясо крокодилів (Агроновини)

«Не сама»! Жіночий рух «За майбутнє» презентував сервіс допомоги одиноким мамам 

Правоохоронці стежать за перебігом виборчої кампанії на Тернопіллі

Дмитро Підручний одужав від COVID-19

Одну з міських рад на Тернопільщині відзначила ПЦУ (фото)

Місто на Тернопільщині захотіло жити у гармонії з природою

У Тернополі померла лікарка, що рятувала дитячі серця (фото)

За спожитий газ тернополяни заплатять у жовтні таку ж ціну, як у вересні

На Тернопільщині назвали імовірну причину майбутнього неврожаю озимих

Хто хоче бути депутатом у Чорткові? Опубліковані списки

Тернополянина збили на перехресті вулиць Тарнавського-Злуки

15 тисяч гривень втратив тернополянин через шахрая в інтернеті

Подружжя військових облаштувало в селі на Тернопіллі кролеферму

Повернувшись із фронту, подружжя Максима Білого та Марії Двадцятої збудували у селі Купчинцях Козівського району хату і розпочали власну справу – організували сімейну кролеферму.

На фронт – за покликом серця

Максим – родом із Купчинців. Марія – киянка. А познайомив їх буремний Донбас. Максим мобілізувався влітку 2014 року. Марія пішла воювати тодішньої осені. До того вона була активною учасницею Євромайдану, пише Марія Безкоровайна на сторінках газети «Сільський господар плюс».

– У 2014 році я працювала у львівській туристичній фірмі. Коли розпочалися воєнні дії на сході країни, вирішила, що неодмінно маю бути там, – розповідає Марія. – Я поставила перед собою умову: або поїду, або все життя жалкуватиму, що не зробила цього. Без довгих роздумів обрала перший варіант. Мамі нічого не говорила. Не хотіла, щоб вона переживала. Під час телефонних розмов казала, що я у Львові, займаюся волонтерством. Коли приїжджала у відпустку до Києва, то спочатку йшла до подруги, там переодягалася і їхала до матері. Таємницю розкрила за місяць до демобілізації. Саме тоді познайомила маму з Максимом. Ми сиділи на кухні і пили чай. Я поклала на стіл свій військовий квиток і поки мама його переглядала, розповіла їй усю правду. Матері залишилося змиритися. «Слава Богу, що жива! – сказала вона. – Та ще й чоловіка з собою привезла» (посміхається – авт.).

Війна не знає статі

– З перших днів війни я прагнула стати справжнім солдатом, – продовжує Марія. – І хоч у нашій групі була єдиною дівчиною, та виконувала ті ж завдання, що й мої побратими: чергувала на постах, розміновувала території, познайомилася навіть із танком. На війні рівні усі. Нема різниці, чи ти чоловік, чи жінка. Навпаки, чим більше ти знаєш, тим більше можеш. Відтак, ти приносиш більше користі. Бо інакше навіщо ти там?!

За рік війни я спізнала багато. Нелегкими були мої дні й у військовому госпіталі, куди я зверталася за медичною допомогою з приводу травми коліна. Те, що побачила, важко передати словами. Дякувати Богу, що є волонтери. Поранені бійці одужують завдяки їм.

Проміняли столицю на село

Війна познайомила мене з Максимом. Ми обоє служили в Айдарі. Спочатку він та його товариш були моїми найліпшими друзями. Згодом ми з Максимом зрозуміли, що між нами більше, ніж дружба – це справжнє кохання. Після демобілізації восени 2015 року почали міркувати, де будемо жити: у Києві, чи в його рідних Купчинцях. Вирішили їхати на Тернопільщину. Мені було байдуже де оселитися, лиш би в Україні. Та й врешті, головне, не те, де жити, а з ким. Максим – дуже хороша людина, у нього багато друзів. Батьки його теж чудові люди, прийняли мене, як рідну. Хоч я і киянка, та життя у селі мені відоме. В дитинстві часто їздила у рідне село моєї матері. Бачила, як важко працюють її земляки. Утім це мене не злякало. Я дуже швидко адаптувалася до сільського життя.

Подвійний старт

Отримавши земельну ділянку, ми почали будувати свій дім. Заодно дали старт власній справі. Максим запропонував розводити кролів. Мінімальні знання у цій галузі він мав. Я ж, завжди довіряючи своєму чоловікові, підтримала його. Перших «каліфорнійців» ми купили на ринку в Тернополі. Згодом у нашому господарстві оселилися мардери та французькі барани. У Німеччині та Польщі придбали по парі кролів білоостьової породи. Нині на нашій кролефермі є три сотні вуханів. Найбільше серед них – каліфорнійців. Вони невибагливі у догляді і більш стійкі до хвороб. Вухані швидко ростуть і набирають вагу. Дорослі каліфорнійці заважують до п’яти з половиною кілограмів.

Усі наші маленькі підопічні мають імена: Наталка, Іринка, Микола, Грицько. Ігорко та Сергійко, які належать до німецької білоостьової породи, живуть разом із нами у хаті. Вдень вони вільно гуляють по подвір’ї. Ці вухасті красені люблять смакувати молоком від нашої кози Марти.

Догляд – справа не проста

Господарюємо ми з Максимом на рівні. Те, чого раніше не знала, чоловік мене навчив. Тож коли він на роботі, кролів пильную я. Догляд – справа не проста і забирає чимало часу. Майже весь день я проводжу серед наших вуханів. Прибираю у клітках, обстежую кожну тваринку. Одних кролів треба вакцинувати, іншим дати вітаміни. А ще заглянути їм у кожне вухо, щоб бува не пропустити вушного кліща, і прослідкувати, чи нема на їхніх лапках натоптишів.

Кролі – дуже делікатні створіння. Важливо організувати для них правильний раціон. Маленьких особин годуємо гранульованим кормом, дорослих – сіном, пшеницею, ячменем, вівсом, кукурудзою. Пильнуємо, аби у поїлках щодня була свіжа вода. Взимку її варто підігрівати. Влітку – наповнювати поїлки два рази на день. Для кролів спека – то справжнє випробування. Вони легше переносять мінус двадцять морозу, аніж двадцять градусів тепла.

І місцеві, і закордонні

Кілька разів на рік вуханів треба вакцинувати. Вони дуже вразливі до хвороб. Особливо небезпечні геморагічна недуга та коксодіоз. Одного року за кілька днів від «геморагічки» у нас загинуло двісті кролів. Добре, що товариш порекомендував нам іспанську вакцину. Завдяки цьому нам вдалося подолати цю недугу. Відтоді купляємо лише цей препарат. Вартує він недешево. На сорок кролів треба витратити півтора тисячі гривень. Утім, краще попередити хворобу, аніж потім жалкувати про це.

Наші кролі знаходять своїх господарів у різних куточках України: Києві, Харкові, Одесі. Ми ж купляємо вуханів переважно за кордоном: у Польщі, Німеччині, Словаччині. Цього року вступили до Ужгородського клубу кролеводів. Та найяскравіша подія 2019-го – ми переїхали у власну оселю і збудували стаціонарну мінікролеферму. Усі двісті кліток змайстрували з Максимом самотужки. Людина може все. Лиш би було бажання і поруч той, кого любиш.

Фото з допису

273

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора