Цими днями у нашого краянина, уродженця Чорткова, нині мешканця Америки, письменника Василя Махна вийшла книжка «Уздовж океану на ровері».

Збірка складається з 92 есеїв, котрі розповідають про місця й переміщення, події подаленілі та близькі, спогади свої та інших. Рух, зрештою, ніколи не зникав з прози (та й поезії) Василя Махна. Так само майже незмінні речі, про котрі він пише — пригадування, місця, люди. Деякі переміщуються з тексту в текст і з кожною з’явою їх образ густішає.

Махно_2_2020

У книжці чимало есеїв, у котрих йдеться про території близькі та знайомі. Приміром, присвячений тернопільському текстовому простору «Час «Кози» — «літературою місто заповнено на якихось може десять відсотків», — каже Василь Махно й міркує, що біографія міста могла б складатись із корпусу текстів про людей, котрі населяли простір і творили його ідентичність. Властиво, через людей та історії Тернопіль зринатиме у рядках і між ними — як ось розмовою із Дмитром Стецьком. А Чортків оприявиться через мелодію Beatles і спогади про батька, і тих, котрі мешкали тут, витворили свій Чортків у мистецтві — Сашу Блондера, Карла-Еміля Францоза, а ще династію чортківських ребе Фрідманів. А Бучач, він «Бучєч жив у нашому домі так, як Чортків, Язлівці чи Ягільниця», тут молодший брат мами Федьо купив вовняний светр, а дідо — «сірувату вовняну шкільну форму» для автора книжки. А Язловець, точніше його фортеця, одна з точок роману «Вічний календар» стане місцем відшуковування втрачених слів: «В’їхавши з боку Новосілки до Язловця, неодмінно впираєшся у вуличку, над якою височіє фортеця. Ось вони — руїни втрачених слів, які увійшли у камінь і стали мовчанням. Камінь мовчить, і слова уже не називають нічого».

Властиво, ця деталізованість — одна з основних рис текстів збірки. Вона робить письмо тактильним, а спогади такими, наче пережив їх сам. Тож і точки, близькі тернополянам, й ті, котрі далекі, стають майже рідними, відчутими й пізнаниними.

Крутінням педалей починається перший есей нової книжки, останній закінчується відпочинком на лавці, до якої притулений ровер. Зрештою, в одному з есеїв автор називає збірку «нелінійною хронологією».

- Сама назва книжки «Уздовж океану на ровері» свідчить про рух й проминання. Ще одна властивість часу, його потоків — власне, проминання. Пишучи книжку, я відчував, що імпульси, себто теми, надходять, так би мовити, з різних джерел — від побаченого, прочитаного, пережитого та передуманого. Коли збоку синіє смужка океану, яхти й катери проглядаються в ранішній імлі, а колеса твого ровера поскрипують — ти в доброму місці, щоби розпочати нову книжку, — мовив Василь Махно, розповідаючи про новинку.

Тут полунична галявина Лонґ-Айленда нагадує про трускавки над Джуринкою, Стамбул пов’язаний із Язлівцем, а Бучач із — Єрусалимом. Василь Махно пояснює, що в основі архітектонічної логіки збірки закладено принцип внутрішньої біографії: «тобто те, чого не було сказано, або побіжно — в моїх віршах і прозі. Ви помітили своєрідний урбаністичний паралелізм, до того ж — це принцип римування, суголосності, зрештою, мелодійності, яка характерна для поезії. Повернувшись з верлібрових галявин на рідні береги силабо-тоніки, я відчуваю, що таке ж можна чинити з прозовим текстом і архітектонікою книжки. Тобто своєрідне зіставлення-римування дає можливість відчувати подібність і різницю, а як наслідок — увиразнює уважному читачеві художні принади написаного».

Анна Золотнюк

Ілюстрації надані Василем Махном