«Не люблю стереотипів», – художник Василь Петровський про мистецтво, життя та освіту в Кременці (фото)
Він знає чотири іноземні мови і має спортивне минуле. Не любить стереотипів та не женеться за модними тенденціями. Його творче кредо – простота, оригінальність, доцільність. До Кременця він повернувся вдруге і цього разу, схоже, назавжди.
Уже відомий художник Василь Петровський на перший погляд «свій хлопець» з чарівною посмішкою – простий, щирий, з яким легко спілкуватися. Та насправді все не так просто. Якщо як творчу особистість його знають не лише в Україні, а й за кордоном, то про нього самого відомо небагато.
– Як Вам живеться в Кременці?
– Добре. Тут є особлива енергетика, я її відчуваю, вона надає сил і надихає.
– Ваше життя – безперервний творчий процес. Як Ви розвантажуєтеся?
– Ви двічі поверталися до Кременця. Перший раз приїхали на навчання до педагогічного коледжу.– Чому безперервний? По завершенню певного проекту даю собі час для перезавантаження. Це не означає, що я нічого не роблю. Просто змінюю заняття, наприклад, працюю фізично. Якби ми зараз не спілкувалися, я працював би разом з сусідами над укладанням дороги на вулиці, де живу.
124801080_2917480951806377_8244540066145407542_n
– За першою освітою Ви – вчитель трудового навчання і креслення. Скільки часу працювали за цією спеціальністю?– Так, тоді коледж лише починав свою роботу. І на нас, студентах, відточували освітні навики, ми пройшли через безліч різних перевірок. Та в результаті отримали хорошу базу, яка згодом стала однією з тих речей, що дає мені зараз можливість займатися улюбленою справою.
– Всі знають, що як художник Ви почали реалізовувати себе у Німеччині, у Europa-Park. Але Ваші заробітки почалися не звідти…– Всього два роки. Але цього вистачило, щоб зрозуміти – цим на життя не заробиш. Тож довелося їхати на заробітки…
– А навчання у Кременецькому коледжі (зараз Кременецька ОГПА ім. Тараса Шевченка)? Які спогади про цей час?– Мабуть, це не той проміжок життя, який хочеться згадувати. Але він був і теж формував мене як особистість і як художника. Тоді це було необхідністю. Зрештою, монотонна робота на заводському конвеєрі спонукала мене до здійснення однієї з мрій. Аби якось розбавити побут у чужій країні я вступив до Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та здобув спеціальність дизайнер інтер’єрів. Окрім того, вивчив три мови – англійську, словенську та сербську.
– А яким Ви були у дитинстві? Знали, що Ваше життя буде пов’язане з творчістю?– Суперечливі. Більшість людей згадують студентські роки з ностальгією. У мене це дещо по-іншому. Моє навчання у Кременці почалося у 1991 році. Я приїхав з глухого Полісся, не мав тут друзів. До того ж, це в принципі для багатьох були складні роки. Та згодом потоваришував з місцевими хлопцями, все ставало на свої місця.
– Художник, що вміє постояти за себе – цікаве поєднання.– У дитинстві я точно розумів, що мені бракує простору, навіть якихось можливостей для розвитку. Було бажання розширити ці межі. А, якщо маєте на увазі «легку придуркуватість», то це теж було, я постійно чимось відрізнявся. Через це частенько потерпав. Тому заняття боксом було швидше необхідністю.
– До речі, про критику і Ваші проекти: чи турбують Вас відгуки про роботу і чи повинен художник відчувати відповідальність за результат своєї творчості?– Знаєте, кажуть, що художника може образити кожен, а перед боксером не кожен може встигнути вибачитися.
– Які з Ваших робіт відображають Вашу сутність?– До відгуків і критики ставлюся спокійно, у кожного є своя думка. А щодо відповідальності, то вона, безперечно, повинна бути. Тому мене часто певною мірою злить сучасне мистецтво – кіно, книги, картини, які нав’язують якісь неправильні неприродні речі. Особливо, коли це стосується дітей та підлітків.
124623137_1239438089772129_7380630396415357109_n (1)
– Ви не берете грошей за свою роботу у Кременецькому ботанічному саду. А тим часом реалізували там уже три проекти. Хто Ваші потенційні клієнти?– Усі. У кожній роботі намагаюся відобразити своє бачення життя, світу, мистецтва. Мистецтво не може бути просто зображальним, беззмістовним. Кожен мій проект несе певний смисл. Я розумію, що тим чи іншим чином роботи впливають на людей і це треба враховувати. Кожен мій проект повинен бути простим і водночас оригінальним та відповідати місцю, де розташований.
– Це ресторани, готелі, розважальні комплекси, парки. Власники яких цінують оригінальні, самобутні і водночас статусні речі.
Кожна робота Василя Петровського – це окрема історія, яку переживає автор, а іноді й інші, причетні до цього, люди. Він може годинами говорити про творчість, улюблену справу. І якщо завітаєте до Кременецького ботанічного саду, то зрозумієте і відчуєте про що йдеться. А, коли пощастить, то, може, зустрінете за роботою самого художника.
Довідка:
Василь Петровський народився 4 квітня 1976 року у с. Кисоричі, Рокитнівського району, Рівненської області, випускник Кременецького обласного педагогічного коледжу ім. Тараса Шевченка. Вищу освіту здобув у Прикарпатському Національному університеті ім. Василя Стефаника (дизайн інтер’єру). Працював у найбільшому парку відпочинку світу Europa-Park (Німеччина). Роботи художника прикрашають чимало закладів в Україні, також знаходяться у приватних колекціях Швейцарії, Франції, Німеччини.
Фото авторки
