В описі цього проєкту сказано, що його учасники не просто читають тексти під музику, а доповнюють слова музикою, нею ж договорюють недомовлене та роблять тексти живими.

Музиканти litCORE наголошують, що не повторюють виконання треків і для кожного виступу готують нову програму й звучання, залежно від місця, часу та аудиторії. Їхні композиції різні за мелодикою та сенсами — є ліричні та інтимні, соціальні.

Проєкт утворився три роки тому. Виступав із концертами на майже всій західній Україні. Останній в часі альбом — «Слушно», проєкт записав аудіокнигу Ірини Кулянди «Пливи, кораблику, пливи». Учасники гурту — вокаліст, автор ідеї та текстів Михайло Пінчак, музиканти Дендрю Тимчук та Олександр Жизномірський.

Про музику й літературу я поспілкувалася із переможцем поетичних батлів, учасник ряду проєктів, зокрема: «Обмін речовин», «Реанімація», «Їдка суміш», «Тернопільська поезія мертва» Михайлом Пінчаком.

— Доброго дня, пане Михайле. В одному інтерв’ю ви сказали, що litCORE чіпляє атмосферністю й емоційністю. А як би ви сформулювали — яка атмосфера вашої творчості?

— Доброго дня, говорячи про цю атмосферу, я провів би паралель із термосферою, шаром атмосфери, котрий починається на висоті 85 кілометрів і тягнеться до 400-800 кілометрів. У ній температура зростає із висотою, як і під час наших виступів. Також можна провести аналогію із зірками та свічками. Себто, є моменти спалаху, горіння, пік яскравості та максимуму температури, а вкінці — згорання.

— Сказано, що ваш проєкт поєднує музику та літературу. Поясніть детальніше, що ви мали на увазі?

— Літературу вважають мистецтвом слова, а музику — мистецтвом організації звуків. Саме тому я начитую тексти, а не співаю. Музичне наповнення будується здебільшого на імпровізації, якщо говоримо про живі виступи, а ще воно має особливу циклічність та ритміку. Воно також будується на підборі настроїв, якщо говорити про аудіозаписи.

received_154411646130282

— Як ви сформулювали концепт гурту — умовно кажучи, які характерні риси звучання litCORE та його текстів?

— Напевно, незмінною є впізнаваність мого голосу, а ще характер і манера текстів. Тобто, слухачі, які чули наші твори, легко зможуть зорієнтуватися, що їх робимо саме ми. Зрештою, коло подібних проєктів не є настільки широким, аби загубитися в ньому. Чого, на правду, інколи б хотілося.

Першочергова концепція проєкту — бути справжніми й непідробними. Вміти рухатися й змінюватися, якщо стає тісно. Ми ж не картини, щоби бути в рамках.

— Які інструменти зазвичай використовуєте?

— Є кілька форматів виступів. Перші — гучні, “жирні” й “упаковані під зав’язку”. У них чути живі барабанні та басові ритми, а також соло електрогітар. Цей тип називаю фестивальним. Другі ж виступи тихі, акустичні й емоційні. Їх можна робити, використовуючи одну гітару, поступово доповнювати клавішами, духовими, шиплячими, або чим заманеться. Головне — передати максимальну емоцію. Тому ми завжди відкриті до експериментів.

— Чому для проєкту обрали начитування, а не наспівування текстів?

— Музична індустрія переповнена. Тому зайняли нішу, де досить мало конкурентів. Тут горизонти ширші, рамок менше й поле не зовсім зоране.

Чесно кажучи, жодної музичної освіти не маю. Все будується на підказках, інтуїтивно й ловлячи на слух, або “подобається/не подобається” й “уявляю/не уявляю”.

— Скільки часу потрібно, аби підібрати відповідну інтонацію для композиції?

— Буває, за лічені хвилини ловимо один одного, а часом відлік йде на роки. Вважаю, що все вчасно і цього ніяк не пришвидшити. Це інша матерія, якщо порівнювати її зі сферами впливу грошей, владного тиску, виключно зовнішніх факторів чи економіки. Тут підґрунтя може видозмінюватися й деформуватися.

— Розкажіть, як вірш стає піснею — які якості у нього з'являються?

— Якщо дослівно зважати на те, як поставлене запитання, то… спочатку пишуть вірш, потім, звісно ж, музику, наприкінці шукають виконавця і можна вважати, що, яка не яка, але пісня готова. Питання якості відкидаємо. Буває, навпаки, починають із музики й рухаються за зворотнім алгоритмом. Я не можу відповісти як правильно, бо пісень ще ніколи не робив. Хоча, в недалекому майбутньому дуже хотілося би навчитися.

— Які ознаки вірша, який може стати піснею?

— Думаю, він повинен бути римованим, або хоч ритмічним, проте це не обов’язкова умова. Також до цього рецепту треба додати кілька “гучних” слів, які стануть приспівом. Навіть не завжди “гучних”. Вистачить і таких, щоб запам’ятовувалися і легко повторювались. Потім варто спробувати уявити та наспівати. Якщо картинка складається в голові, то є імовірність, що з цього щось вийде.

received_3763701933693413

— Яка мета проєкту litCORE?

— Метою проєкту є поширення й популяризація різних видів культури та мистецтва. Адже змінюються учасники, тексти, музика, глядачі, думки, напрямки діяльності… А цей стрижень, який змушує нас рухатися і заради якого ми за це взялися, залишається незмінним.

У майбутньому, вірю, що ми будемо не тільки створювати, а й станемо великою платформою допомоги для інших: сценаристів, акторів, режисерів, хореографів, художників, графічних редакторів, костюмерів, звукорежисерів та представників низки інших професій.

Наразі я всього лиш один із засновників локального літературно-музичного проєкту, склад якого, якщо порахувати всіх дотичних за роки існування, склав понад 20 учасників, цей проєкт продовжує розвиватися та знаходити нові вуха. Чому ми щиро радіємо!

— Розкажіть про особливу композицію у житті проєкту.

— Хм, кожна робота чимось особлива, бо займає рівно стільки часу, аби встигнути до неї прикипіти. З іншого боку, для кожного з учасників особливі композиції різні. Ще перед задумом запису альбому “СЛУШНО”, коли не йшлося про релізи, я дуже полюбив перший трек “Море”. От і досі він мені особливий, адже у ньому океан любові, маленька калюжа болю та трохи бурхливих хвиль. І цей потік я чую кожного разу, коли вмикаю його, або ж як пригадую.

— І наостанок. Як вважаєте, чим litCORE відрізняється від інших гуртів, котрі виконують авторські вірші?

— Тим, що там їхні вірші, а тут мої, якщо їх можна так назвати. Жартую, звісно. Не знаю, чи в праві окреслювати чіткі межі й чи скажу правду. Наші судді (читачі, глядачі, слухачі) самі винесуть вирок.

Скажу лиш, що, коли заходимо в ці глибини та починаємо пливти, то так сильно віддаємося емоції, що не можемо із неї вийти. Виступ стає подібним до мантрування, яке поширюється на всіх і переносить учасників та “приречених” у фільми з їхніми головними героями. Це все, що я можу сказати на разі. Дякую, що розділяєте з нами та довіряєте. Теплої зими та миру всім!

Інна ВІКОНСЬКА

Фото надані Михайлом Пінчаком