У тернопільській галереї покажуть сад-лабіринт (фото)

Copy of IMG_3505

Мистецький проєкт «Лабіринт» про стосунки між людиною та місцем, про свободу та простір, амбівалентність, розгубленість, щастя та втрату покажуть незабаром — відкриття 11 червня — у галереї Nа пошті. Представить його художниця, народжена в Тернополі, випускниця кафедри монументального живопису Львівської національної академії мистецтв — Софія Купецька. Це перша персональна експозиція мисткині у рідному місті.

«У межах того, що описується як наш природний світ, гігантський малюнок роздробленого середовища, я прагну знайти своє місце, — звучить у концепті виставки. — Відчути співзвучність, єдність, причетність. Зауважити однаковість процесів, відійти від себе, зануритись. Вирушити у подорож, зникнути, переродитись. Знайти порядок в межах того, що здається хаосом. І стати його частиною».

Перед тим, як виставку  офіційно відкриють, я поспілкувалася із Софією та розпитала про роботи експозиції. Зокрема, про те, які простори, символи та об’єкти населяють лабіринт, чи очікувати на появу Мінотавра та яка з ниток Аріадни виведе куди потрібно.

 — Передовсім розкажіть про матеріали й техніку. Чому саме вони? 

— Весь проєкт виконаний одним матеріалом — соусом (матеріал і інструмент для малювання у вигляді товстого олівця, виготовленого зі спресованого порошку сажі з домішкою клею, один із видів пастелі — А. З.). Цей примхливий, дуже пігментований живий матеріал мені подобається в роботі — він змінюється від найлегшого дотику, створюючи неочікувані текстури. 

Полотна експонуються без підрамника. На мою думку, твори, звільнені від підрамника, виглядають природно та невимушено.++

— Як загалом на вас впливає вибраний художній простір — техніка, матеріали? 

— Мені близька графіка як медіум. Адже головним чином художній образ у графіці втілюється найпростішим для людини методом відтворення побаченого — лінією. Проте у моїх роботах немає графічної чистоти та стриманості. Рада лініям випадковим, вільним, миттєвим. Зазвичай зумисно розтираю намальоване —люблю цей ефект.

— Ваші роботи монохромні. Чому вирішили зупинитися на такому мінімалізмі? 

— Монохромність чи, радше, ахроматичність, тобто відсутність кольору, важливий елемент цього проєкту. Світло і тінь творять завершену єдність. А ще це справа смаку, між кольором та чорно-білим зображенням я завжди обираю друге —так простіше писати історію.

— Чіткі штрихи сусідять зі, здається, жирним, розтертими частинами, й так простір робіт нагадує щось таке грузько-хтонічне, аж здається ось-ось вийде Мінотавр. А який враження ви планували створити? 

— Ми всі нащадки античної культури, тому він там точно є. Проте навіть мені достеменно не відомо, ким населені ландшафти робіт, у відповіді на це питання хочеться довіритись фантазії глядача.

— Серед робіт чимало великоформатних. Розкажіть, які пластичні й ідейні проблеми волієте розв’язувати у великому форматі, а які в меншому?

— Великоформатні роботи є по суті тлом, вони творять середовище. Простір менших творів наповнений сюжетом, символами та образами. Та все ж вони існують в одному просторі взаємодії.

— У концепті ви говорите про пошук місця й простору. Чому ці запитання для вас важливі і як робота над виставкою сприяла у рефлексії над ними? 

— Я називаю це пошуком не в надії знайти вихід, а з бажанням саме прожити цей пошук. Це метафора наших стосунків із життям.

— Власне, цікаво, як ви бачите для себе — які елементи ваших робіт мають точки доторку до простору? Мені він вчувається у фонтані, ритмічних слідах, що перегукуються зі слідами шин, тим, зрештою, у назві лабіринту. 

— Перш за все, це сад-лабіринт. Сади-лабіринти з’явились у часи Середньовіччя і є втіленням гармонії, мудрості та ритму. Рослини в ньому посаджені на рівній відстані, довгими прямими рядами, ідеальна регулярність, прямокутна симетрія цілого. Це серйозна річ, за садом потрібно доглядати, аби він не перетворився на хащі. Це і є основною ідеєю проєкту — особиста відповідальність, доцільність втручання, гармонія та любов.

— Я нарахувала три фонтани. І, здається, то були єдині фігуративні елементи. Але я ж бачила не все. Розкажіть про об’єкти та простори виставки. І, звичайно, про фонтани. Щойно побачила, одразу згадала «Зарізану голубку й водограй» Гійома Аполлінера. Звідки ваш фонтан? 

— Мої фонтани не є конкретними об’єктами, вони скоріш символи поєднання природи з архітектурою, скульптурою та іншими рукотворними речами. Це перегукується з ідеєю проєкту про м’яку, доречну та дбайливу присутність людини у світі. Проте один із них має прообраз — фонтан-кульбаба біля пошти у Тернополі. Також на одній із робіт є зображення арки на острівку закоханих, Львівського ботанічного саду, мадридського зеленого лабіринту. 

Я сприймаю мистецтво як особистий щоденник, тому там багато власної символіки. Мені подобаються фонтани, веселки, сади. Ці полісемічні знаки-символи присутні та повторюються у моїх роботах впродовж років.

— І наостанок. Розкажіть про логіку компонування виставки. Яку історію ви заклали у маршрут її огляду? 

— Логіка експозиції у створенні цілісного середовища, де одні роботи сприймаються на відстані, інші — потрібно розглядати зблизька. Єдиного маршруту я не пропоную, запрошую відвідувачів поблукати.

Анна Золотнюк

Фото надала Софія Купецька

Вибір читачів за тиждень

Відео