15 липня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
історик, архівіст, археограф, бібліотекознавець, педагог, доктор філософії Богдан Барвінський (1880 р., м. Тернопіль – 08. 02. 1958 р., м. Львів)
лікар-радіолог, вчений, доктор медицини, професор Лариса Біланюк (1941 р., с. Потік Зборівського району)
лікар, кандидат медичних наук, головний лікар комунального закладу Тернопільської обласної ради „Тернопільська університетська лікарня” Василь Бліхар (1956 р. н., с. Сущин Теребовлянського району)
вчений-патфізіолог, доктор медичних наук, професор ТДМУ Юрій Бондаренко (1936 р. н., с. Матіївка Бахмацького району Чернігівської області)
вчений у галузі медицини, есперантист, громадський діяч, доктор медичних наук, професор Ігор Галайчук (1956 р. н., м. Монастириська)
громадський діяч у Канаді Іван Горбатюк (1893 р., с. Івачів Долішній, нині Тернопільського району – рік і місце смерті невідомі)
військовик, майор Армії США Мирон Дідурик (1938 р., с. Мужилів, нині Підгаєцького району – 26. 04. 1970 р., В'єтнам, похований на військовому цвинтарі у штаті Джорджія, США)
дириґент, педагог, заслужений артист України Святослав Дунець (1973 р. н., м. Тернопіль)
тернопільський художник-графік, літератор Анатолій Заблуда (1933 р. н., с. Мартинківці, нині Городоцького району Хмельницької області)
вчений-агроном, господарник, громадський діяч, заслужений працівник сільського господарства України Володимир Заєць (1948 р. н., с. Башуки Кременецького району)
господарник, меценат Юрій Кравчук (1958 р. н., с. Нападівка Лановецького району)
композитор Іван Небесний (1971 р., м. Тернопіль)
голова Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук (1974 р.н., с. Іване-Пусте Борщівського району)
філолог, доктор філологічних наук Єхель Опельбаум (1921 р., м. Кременець – квітень 1996 р., м. Єрусалим, Палестина)
філолог, педагог, кандидат філолологічних наук Стефанія Панцьо (1946 р. н., с. Лошнів, нині Теребовлянського району)
церковний, громадсько-політичний діяч Петро Понятишин (1877 р., с. Семенів, нині Теребовлянського району – 04. 02. 1960 р., м. Скокі, штат Іллінойс, США)
правник, суддя, заслужений юрист України Богдан Пошва (1959 р., с. Мшанець Зборівського району)
фотожурналіст, заслужений журналіст України Богдан Приймак (1948 р. н., с. Данилівці, Зборівського району)
майстер-килимар Степан Пчола (1905 р., с. Вишгородок, нині Лановецького району – 1984 р., там само)
педагог, письменниця, громадсько-політична діячка, ідеолог фемінізму, доктор філософії Мілена Рудницька (1892 р., м. Зборів – 29. 03. 1976 р., м. Мюнхен, Німеччина; перепохована 1993 р. у м. Львів)
редактор, сценарист, заслужений працівник культури України Роман Фуртак (1927 р., с. Ладичин, нині Теребовлянського району – 2000 р.)
історик-славіст, педагог, кандидат історичних наук Володимир Чорній (1931 р. н., с. Киданів, нині Бучацького району)
вчений у галузі фізики, кандидат фізичних наук Леонід Шанський (1930 р., с. Рудка, нині Кременецького району)
правник Ілля Якимишин (1891 р., с. Купчинці, нині Козівського району – 03. 10. 1937 р., м. Харків).
Цей день в історії Тернопілля:
1410 р. – у Грюнвальдській битві особливою відвагою відзначився уродженець Теребовлі Бартош Гловацький. На основі праць польських істориків XIX - початку XX ст. нині стверджується, що цей Бартош з Теребовлі «організував хоробрих русинів (...) і багато спричинився для перемоги над хрестоносцями під Грюнвальдом у 1410 р.». Як командир загону він відзначився «здобуттям хоругви хрестоносців». За виявлену відвагу Бартош Гловацький «в 1415 р. отримує дозвіл на забудову під Нове Місто лівого берега Гнізни та звільняється на 8 років від податків». «На честь загону Бартоша в 1910 р. біля будинку управління каменоломнею відкритий пам'ятник з пам'ятними плитами, на яких висічені імена всіх учасників загону Бартоша». Крім того, до 1939 р. відрізок нинішньої вул.Т.Шевченка від скверу Т.Шевченка до середнього мосту через Гнізну в Теребовлі «носив ім'я Бартоша».
Ще один відважний воїн, який виявив мужність у Грюнвальдській битві, Іван Сушик з Романова отримав в спадкову власність два королівські села у Галицькій землі Боричівка (Boryczowka) та Вишній Зубів (Wyzny Zubow, нині Зубів) у Теребовлянському повіті.
1730 р. – митрополит Атанасій Шептицький своїм декретом проголосив чудотворною Ікону Тернопільської Божої Матері й встановив її празник на день Святого Покрова Матері Божої (14 жовтня). Свого часу у храм Різдва із Хрестовоздвиженської церкви перенесли чудотворну Ікону Тернопільської Божої Матері. Цю ікону передала храмові родина тернопільського шевця Маркевича, що мешкав над ставом. Саме у цій хаті під час Великого посту 1730-го заплакав образ Матері Божої. Церковна комісія підтвердила істинність чуда. Ікону з урочистою процесією перенесли у Надставну церкву. І тут Богородиця продовжувала плакати. Декрет Атанасія Шептицького поновлювано у 1737 і 1834 роках. Про чудесні зцілення від ікони свідчили дари вдячності. Отець Громницький прикрасив образ на знак вдячності срібними ризами. Ікона зберігається і сьогодні у церкві Різдва Христового.
1899 р. – Галицьке намісництво зареєструвало статут товариства «Руська бурса у Тернополі» (від 1908 р. – «Українська бурса ім. А. Качали»); воно постало з ініціативи Володимира Лучаківського (Лучаковського), який був першим його головою.
1902 р. – у багатьох селах сучасної Тернопільщини, зокрема Бучаччини розпочався Великий хліборобський страйк.
Галревком 15 липня 1920 року опублікував відозву «До працюючих всього світу, до урядів Соціалістичних Радянських Республік і до урядів усіх капіталістичних держав», у якій проголосив про створення ГСРР з центром у Тернополі. Офіційними мовами визнано українську, польську і єврейську. На місцях формувалися сільські, містечкові й повітові ревкоми. Запроваджувались чужі для галичан радянські порядки: організовувалася примусова здача хліба, свідомі українці піддавалися терору. Фактично всі справи вирішувало військове командування. До складу ГСРР увійшли: Бережанський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Підгаєцький, Скальський, Теребовлянський, Тернопільський, Чортківський повіти.
Тоді ж було створено Галицьку надзвичайну комісію (акронім «Ганка» – контррозвідувальний та репресивний орган Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Керівна колегія з 5 осіб, яку очолював колишній учитель із Одеси Наваловський (псевд. «Корольчук») здійснювала акти «червоного терору» – розстріли заручників із заможних верств населення та «ворожих елементів». Як засвідчив Н. Гірняк на табличці біля входу у приміщення «Ганки» були намальовані око і вухо «як символ того, що НК все бачить і чує, що перед нею ніщо не затаїться». Тернопільська тюрма була переповнена в’язнями.
1941 р. – під час нацистської окупації військовий комендант Тернополя граф Подельвіс видав розпорядження, яким заборонив будь-яку політичну діяльність. Натомість усю громадяни зобов’язані були працювати.
1945 р. – Тернопільський краєзнавчий музей знову (заснований у 1913 р.) відчинив двері для відвідувачів.
1946 р. – внаслідок зіткнення УПА з НКВС у селі Перепельники, нині Зборівського району загинув від важкого поранення в бою райреферент пропаганди ОУН (Залозеччини) Святослав Пасічник.
1948 р. – поблизу села Лопушне Кременецького району відбувся 2-годинний бій між загоном МДБ і 5-ма повстанцями, серед яких були військовий керівник Залозецького районного проводу ОУН “Орел”-“Грізний”, керівник пропаґанди району “Роман”, заступник керівника кущової боївки “Морозенко”- “Переможець”.
1973 р. – дияконський сан прийняв майбутній митрополит Тернопільський і Кременецький УПЦ Московського патріархату владика Сергій (Генсицький).
В Україні сьогодні День українських миротворців.
Геополітична карта світу з часів Другої світової істотно змінилася, а після розпаду Радянського Союзу все світове співтовариство зіткнулося з новими проблемами. Утворені незалежні держави, що входили колись до складу тих, хто був біля витоків створення самої Організації Об’єднаних Націй не залишилися осторонь від нових викликів і Україна одна з перших відгукнулася і запропонувала свою допомогу у вирішенні багатьох з них. Так, 15-го липня 1992 два літаки з передовою групою 240-го батальйону на борту здійснили виліт з дніпропетровського аеродрому в напрямку Боснії. Ця група налічувала 42 військовослужбовців. Після приземлення в Сараєво українські миротворці практично відразу опинилися в епіцентрі бойових дій, адже місто і аеродром вже обстрілювали снайпери і артилерія.
З того часу більше 40 тис. українських миротворців побували в багатьох гарячих точках нашої планети, демонструючи всьому світу свій традиційний і високий професіоналізм, компетентність і надійність у справах урігулірованія збройних протистоянь.
21-го травня 2013 року, враховуючи внесок і значення національного миротворчого контингенту України у справі зміцнення миру і злагоди в зонах військових конфліктів, віддаючи честь тим, хто не пошкодував своє життя і здоров’я, а також з метою зміцнення славних національних традицій , Верховна Рада України прийняла Постанову № 1165 «Про встановлення Дня українських миротворців" і тепер українські миротворці мають всі підстави на своє власне професійне свято, яке запропоновано проводити 15-го липня.
Іменини сьогодні святкує Арсеній.
