15 жовтня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
Барвінський Ярослав (1926, с. Тустоголови, нині Зборівського району) – вчений-кардіолог, хірург.
Гірняк Володимир (1897, Струсів — 26.06.1964, м. Порт Джервіс, США) — український військовик, громадський та видавничий діяч.
Ґжицький Володимир (1895, с. Острівець, нині Теребовлянського району — 19.12.1973, м. Львів) — український письменник, публіцист, перекладач, мемуарист. Член Спілки селянських письменників «Плуг». Брат Степана Ґжицького. Жертва сталінського терору.
Дмитраш Андрій (1935, с. Золота Слобода Козівського району) – винахідник, громадський діяч, меценат.
Затильний Василь (1956, с. Дітківці Зборівського району) – господарник, журналіст, громадський діяч.
Надраґа Олександр (1885, Бережани — 3.04.1962, Самбір) — український вчений-правознавець, громадський діяч та педагог, доктор права, професор римського та цивільного права, дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові.
Питак Андрій (1981, м. Тернопіль — 1 березня 2016, між селищами Мирна Долина та Тошківка Попаснянського району Луганської області) — український військовик, навідник 1-го взводу 2-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аемб 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (Львів).
Ратич Іриней (1939, с. Оріховець, нині Підволочиського району) – вчений у галузі біохімії. Опублікував 300 наукових праць, у т.ч. дві монографії, три посібники, має 15 патентів та дев’ять методичних рекомендацій, розробив п’ять технічних умов.
Семираз Олег (1961, м. Тернопіль) – спортсмен, тренер (легка атлетика, теніс).
Стельмах Денис (1887, м. Тернопіль – 28. 05. 1945,с. Суховоля, нині Городоцького району Львівської області) – педагог, культурно-освітній діяч.
Стршелецький Зиґмунд-Віктор (Strzelecki Zygmunt Wiktor, 1864, м. Бережани – 12. 11. 1924, м. Львів) – польський військовик.
Ткачук Роман (1948, с. Костільники, нині Бучацького району) – інженер-радіоелектронік, науковець, винахідник, громадський діяч.
Чернюк Борис (1954, с. Обич Шумсського району) – народний майстер декоративно-ужиткового мистецтва (плетіння виробів із лози).
Цей день в історії Тернопілля:
1898 року - дирекція польської гімназії в Тернополі отримала рішення Міністерства Виховання й Освіти міністерства про дозвіл відкрити «першу клясу рівнорядну з українською мовою навчання». Того ж відбулося її урочисте відкриття. Науку закінчено о 10-ій годині, після чого молодь, під проводом учителів, пішла до парафіяльної церкви (ймовірно Середньої на вул.Руській), де торжественне Богослуження відправили: о.Северин Навроцький, декан, о.Володимир Громницький, парох, о.Євген Громницький, катехит. По Богослуженні учні вернулися до гімназії. Тому що гімназія не мала просторої зали, в торжестві могли взяти участь тільки записані до першої української кляси учні, хор, учителі, духовенство, урядники та визначніші місцеві українці. Свято відкрив дир. М.Мацішевський відчитанням розпорядку Міністерства. Він висловив своє вдоволення з приводу відкриття першої української кляси, добачаючи в цьому жесті «доказ ласки» цісаря для українців. Він побажав, щоб нова українська гімназія стала «джерелом здорового й правдивого знання - науки та виховала великий ряд спокійних, згідливих і характерних горожан, готових до праці для своєї батьківщини, вірних Найяснішій Династії та св. Католицькій вірі».
1910 року – тернопільська футбольна команда «Поділля» виїжджає до Львова, де під зливою грає на стадіоні «Сокола-Батька» перші «заграничні» змагання з УСК (Український Спортовий Кружок) при українській академічній гімназії. Підсумковий результат 1:1 був для «Поділля» почесним, коли зважити на те, що у Львові футбольне життя йшло повним ходом. На згадку про цей матч «подоляни» отримали грамоти.
1922 року - близько 50 бойовиків під командуванням колишніх чотарів УГА С. Мельничука і П. Шеремети прибули у Зборівський повіт. Група руйнувала і палила фільварки й оселі польських колоністів, вбиваючи та проганяючи польську поліцію й жандармерію, перейшла Бережанський, Підгаєцький, Бучацький, Борщівський та Чортківський повіти.
1922 року – прем’єр-міністр Польщі Юзеф Пілсудський побував у Кременці.
1939 року – створено Тернопільський український драматичний театр імені Івана Франка. Заснований Панасом Карабіневичем і Миколою Комаровським на базі реорганізованих західноукраїнських антрепренерних колективів - Театру імені Миколи Садовського П. Карабіневича, театру «Промінь» М. Комаровського і драматично-оперетної трупи Богдана Сарамаґи. 8 квітня 1948 Тернопільський український драматичний театр об'єднався із Тернопільським обласним українським музично-драматичним театром ім. Т. Г. Шевченка (реорганізований із Охтирського драматичного театру в березні 1945) під однойменною назвою, нині - Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.
1944 року – у бою з більшовиками загинув військовий референт Крайової Екзекутиви ОУН, шеф військового штабу крайового проводу ОУН західноукраїнських земель, військовий інспектор крайового штабу УПА-Захід, уродженець Тернополя сотник Степан Новицький (псевдо: «Вій», «Вадим», «В'юн», «Спец», «Степ»).
1944 року – на Франківщині загинув, в бою з більшовицькою засідкою, командир старшинських шкіл УПА, уродженець тодішнього Кременецького повіту майор Федір Польовий (псевдо: «Поль»). Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го класу (посмертно).
З 14 на 15 жовтня 1947 року - близько 10 сімей з с.Кровинка Теребовлянського району було вивезено у Сибір.
1947 рік – третя хвиля депортації мешканців с.Палашівка Чорківського району. Перша - лютий 1940 рік, друга - 1945 рік.
1949 року – у школі №3 Тернополя було відкрито два відділи педагогічного ХІ класу, де навчалось 50 учениць. Їхня стипендія становила 200 крб. У школі працювали різноманітні гуртки: літературний, фізичний, історичний, географічний, математичний, юннатів, драматичний, балетний, хоровий, спортивний.
1949 року – у с.Глещава Теребовлянського району розпочався дводенний бій повстанської криївки з більшовиками. Бій тривав поки в упівців були кулі. Щоб не здатись живими ворогам, всі повстанці пострілялися. Це був останній бій глещавецьких вояків УПА з більшовиками.
1959 року - в Мюнхені, ФРН радянський агент Богдан Сташинський вбив Степана Бандеру.
1964 року - єпископом Львівським і Тернопільським Українського екзархату російської православної церкви став Даміан (Марчук).
1989 року - у центрі Тернополя зібралося майже 70 тисяч вірних УГКЦ, представники політичних партій, делегації з сусідніх областей. У руках багатьох були хоругви, хрести, національна символіка. Тут же збиралися підписи за легалізацію УГКЦ, а також вимоги про надання приміщення церкви греко-католицькій громаді по вул. Першого травня (сьогодні вул. Сагайдачного), яка на той час перебувала у «власності» Російської Православної Церкви.
2006 року - в Заліщиках відбулося урочисте відкриття пам'ятника провідникові ОУН-Б Степану Бандері. Автор монумента - скульптор Роман Вільгушинський.
2007 року – у Бучачі, на Південному масиві, відкрито пам’ятник Бандері. Будівництво пам'ятника профінансували приватні підприємці регіону.
2014 року – у бойовому зіткненні з противником на блокпосту № 32 поблизу села Сміле Слов'яносербського району Луганської області на Лисичанській трасі загинув Флиста Юрій — солдат 24-ї окремої Залізної механізованої бригади. Нар. 14 квітня 1986 с. Курівці Зборівського району.
Всесвітній день боротьби з раком грудей проводиться щорічно 15 жовтня. Приурочені до цього дня заходи проходять у більш ніж 44 країнах світу.
Мета проведених в цей День заходів - звернути увагу суспільства на проблематику раку грудей, покращити знання з цього питання, з тим, щоб стала можливим діагностика захворювання на початковій стадії, та здійснено належного лікування.
Рак молочної залози - одне з найпоширеніших онкологічних захворювань серед жінок. Особливо ризикують стати жертвами цієї хвороби представниці «слабкої статі», вік яких вже наближається до сорока років. У всьому світі в останні десятиліття розгорнулася кампанія по боротьбі з раком молочної залози.
Нагадаємо, що з 2005 року 20 жовтня проводиться Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на рак молочної залози, а 4 лютого - Міжнародний день боротьби з онкологічними захворюваннями.
Міжнародним святом «День білої тростини» визнано ще в 1969 р. в Коломбо (США). Це відбулося на загальних зборах Міжнародної федерації сліпих, яку надалі змінив Всесвітній союз сліпих. У всесвітньому масштабі цей день відзначався з 15 жовтня 1970 року. Цей День служить нагадуванням суспільству про існування людей з обмеженими фізичними можливостями, про солідарність і про допомогу.
Біла тростина, як символ незрячої людини, бере початок в 1921 році. У Брістолі (Великобританія) жив молодий професійний фотограф на ім’я Джеймс Біггс. Після аварії він втратив зір. Треба було починати нове життя, і він став вчитися самостійно ходити по місту за допомогою тростини. Але незабаром він зрозумів, що на його чорну тростину не реагують ні перехожі, ні водії. Тоді він пофарбував тростину в білий колір. І вона стала помітна. Це нововведення підхопили всі незрячі не тільки Англії, але і всієї Європи, Америки, та ін.
Нагадаємо, що у офіційному календарі Всесвітньої організації охорони здоров’я також є «Міжнародний день сліпих», який проводиться 13 листопада і зв’язується з днем народження Валентина Гаюї – засновника тифлопедагогіки, першого творця навчальних закладів для сліпих у Франції.
Організація Об’єднаних Націй і, зокрема, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) оголосили 15 жовтня «Всесвітнім днем миття рук».
Як відзначають експерти ООН та ВООЗ, миття рук рятує тисячі дитячих життів щодня. «Брудні руки» є однією з головних причин високої дитячої смертності в Азії та Африці. Через немиті руки в організм людини потрапляють збудники холери, вірусної пневмонії, гепатиту, грипу та гострих респіраторних захворювань.
Не можна не помітити, що така проста гігієнічна процедура, як миття рук, здатна попередити не тільки зараження організму шкідливими вірусами та інфекціями, але і зробити життя людини більш комфортним, приємним і безпечним.
Більше чверті всього населення планети становлять сільські жінки. У багатьох сільськогосподарських країнах саме вони відіграють ключову роль у розвитку держави. 15 жовтня — Всесвітній день сільських жінок — це день, коли суспільство має звернути увагу на те, що багато хто з жінок, що проживають у сільській місцевості, не мають доступу до якісної медицини та сфері обслуговування, які стали важливою частиною сучасного життя. Хороша освіта, банківські установи та Інтернет часто є недоступними для сільських жителів. Однак при цьому суспільство вимагає від сільських жінок та чоловіків високої якості продовольчих товарів.
Це свято засноване для того, щоб зробити вагомим для всіх той неоціненний внесок, який роблять сільські жінки для утримання кожної міської родини та держави в цілому.
Засновниками цього свята є учасники Жіночої конференції в Пекіні, яка проводилася під егідою ООН в 1995 році. З цього моменту цей день відзначають у багатьох країнах світу під гаслом соціальної допомоги жінкам, які проживають у селі.
Іменини сьогодні святкують Андрій, Алла, Борис, Василь, Георгій, Давид, Іван, Михайло, Костянтин, Петро, Степан, Федір, Яків.
