Наші предки вірили, що саме зимою, незадовго до Нового року, та протягом Різдвяних свят зв’язок з потойбічними силами особливо тісний. І це найкращий час для проведення ритуалів гадання. Якщо уважно приглядатись до посланих знаків і правильно їх тлумачити, то можна і майбутнє своє дізнатись.
Андріївські вечорниці – чи не найцікавіша українська традиція, що крізь віки дійшла до нас. І звісно ж молодь Борщівщини шанувала та чекала на це свято.
Почнемо з самої основи. Хто ж такий Андрій?
Святий Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді на березі Чорного моря. Одного разу він піднявся Дніпром та благословив схили річки і напророчив: “Бачите ці гори? На них засяє Божа благодать; тут постане велике місто, і Бог збудує багато церков…”. Після цього апостол, піднявшись на гору, поставив хрест. Це був початок заснування міста Києва. На місці хреста сьогодні височіє Андріївська церква.
13 грудня вшановують пам’ять про Андрія і хоча він християнський святий, але народні звичаї та обряди мають древніше, дохристиянське походження і святкування припадає саме на цей день.
В народі ще це свято називають Калита (язичницьке божество людської долі). У дні перед зимовим рівноденням Сонце вважалося особливо беззахисним, і Калита спускався на землю, щоб оберегти його від злих сил темряви. Саме тому Святий Андрій, що заступив місце Калити, став вважатися захисником і провісником людської долі, і саме тому ворожіння в ніч на Андрія (з 12 на 13 грудня) є традиційним.
Свято вважається парубочим, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки. Їм прощали усе. Бо «на Андрія кожен хлопець пустує». Чого вони тільки не вигадували, щоб збитки зробити: лякали дівчат, робили всілякі чудернацькі опудала, знімали ворота, затуляли шибки (щоб в хаті думали, що ще ніч), підпирали двері, часто стежки до хат, де жили дівчата на виданні, були политі буряковим квасом або притрушені соломою.
А дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням гулянь, де юнаки і юнки шукають собі пару для майбутнього подружнього життя.
Для проведення вечорниць дівчата шукали велику хату. Господиня дому мала бути бабусею або вдовицею. Називали її «вечернична», «досвідчана мати», «паніматка». Ця жінка також слідкувала за дотриманням порядку та традицій на вечорницях.
Кожне село, а часом і вулиця мали свою «хату», оскільки було не прийнято ходити на одні і ті ж самі вечорниці рідним братам і сестрам.
Для прикладу, селі Боришківці перед Святим Андрієм дівчата приходили до своєї «хати» прясти клубок. А вже на Андрія вранці носили із річки ротом воду і жменями ометицю (борошняна курява, яка утворюється коли зерно мелять) з млина. Одні дівчата готували вечерю, а інші клубок допрядали. Ввечері випечений корж прикрашали, пронизували ниткою з клубка, прив’язували до сволока. Дівчина сідає на коцюбу, їде на ній до коржа, а всі інші питають: «Звідки йдеш?», відповідає: «З Килита». Дівчата далі питають: «Куди їдеш?» – «До коржа!» відповідає.
А як вже приїхала до коржа, підскакує і приговорює: «Шу-шух-шу, коржа вкушу», дівчина хоче вкусити коржа, а інші завзято обороняють коржа, відганяючи подругу рушниками. Коли ж все таки вдається відкусити шматок, то його треба заховати у рукав сорочки й лягти з ним спати, тоді суджений присниться.
Після гри сідали до вечері. Розсідалися по обидва кінці столу, чекали на вечорничу матір, яка бажала: «Щоб ви, діти, усі за м’ясниці одружились!», а одна з дівчат повідомляла: «Андрій народився!».
Опівночі починався таємничий обряд, який так чекали – ворожіння…
Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Хвилювались, бо вірили: що вибереш на Андрія, це й чекає тебе. Тому дане свято – це і радість, і сум, і потаємна надія…
Ось декілька «методів» ворожби, зі слів старожилів Борщівського району ( Борщів, Стрілківці, Пищатинці, Королівка, Боришківці, Більче-Золоте, Глибочок):
Одним із найпоширеніших способів ворожіння було випікання – пляцків, маленьких хлібців із білого борошна. Кожна дівчина ліпила свій хлібець, позначаючи його яскравою ниткою. Воду на пляцки не можна було носити інакше, як ротом від самої криниці. Коли хлібці виймали з печі, їх клали на рушник і давали охолонути. А потім впускали у хату собаку, який цілий день сидів зачинений і нічого не їв. Голодний пес вирішував долю швидко хапаючи випічку, боячись залишитись без вечері.
А дівчата затамувавши подих спостерігали, бо чий пляцок собака з’їсть першим – та раніше за всіх вийде заміж. Якщо ж омине хлібець, то ще рік дівувати доведеться.
Наступним ворожіння було з допомогою чобіт: кинувши «через» себе. В яку сторону носок показує, звідти наречений буде. Або ж усі знімали лівий чобіт тай перекладали від стіни до порога зі словами: «молодець, удовець, буду дівувати» – і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.
Цікаві гадання з залученням півнів та курей. Щоб дізнатись професію майбутнього чоловіка розкладали на підлозі миску з водою, трохи пшениці та дзеркальце, а потім пускали півня. Якщо півень спершу клюватиме зерно – чоловік буде добрим господарем, якщо гляне в дзеркальце – ледарем, а якщо спочатку нап’ється води – п’яницею.
Щоб дізнатися, хто в родині буде “зверху”, півня й курку зв’язують хвостами та накривають друшляком, решетом або чимось іншим. Через кілька хвилин слід випустити птахів із-під решета й подивитися, хто кого перетягне. Якщо півень, то чоловік буде головним у родині, а якщо курка перетягне півня, то саме жінка буде верховодити в родині.
Після обрядів та розваг в хаті дівчата йшли на двір і звісно там продовжували на долю гадати. Брали з собою ложки, а вже на вулиці били ложка об ложку. З якої сторони пес загавкає, то з цієї й буде її наречений.
Потім йдуть під чужі вікна і про ключі питають: «Вуйно (вуйку), є ваші ключі всі?». Дівчатам відповідали: «Є, є, щобисте повіддавалися всі!»
Сповнений веселощів та жартів був метод гадання на кілках. Усі дівчата ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець”. Останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тонень¬кий і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували… Вірили – не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого та вродливого парубка.
Щоб знати, яку професію матиме суджений, юнки ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях – буде ковалем, якщо скло – склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім’янином; коли пір’я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.
Дізнатись про нареченого можна було запитавши першого зустрічного чоловіка як його звати. Вірили, що майбутній чоловік матиме таке ж ім’я.
Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху – дощечку (ніби кладку через річку) і так просити:
О дай же, Боже, молодій мені,
Щоб приснився мій суджений вві сні.
І Тебе, Святий Андрію,
Я прошу, як умію:
Святий Андрію, допоможи,
Мене сьогодні не залиши!
Ой ти, місточок, та не хилися,
А ти, Іванку, мені приснися.
Перейди річку – биструю воду,
Й веди до шлюбу мене, молоду.
Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.
Є ще інші гадання на сон, як показує практика, саме вони найчастіше збуваються. Наприклад: потрібно було спекти солоний корж та з`їсти його на ніч; наречений повинен був приснитися та подати пити. Або ж взяти наперсток солі розбовтати у воді та випити перед сном. Вночі захочеться пити і тоді присниться наречений, який подасть води.
Або ж кладуть під подушку гребінець, при цьому присуджуючи слова: “Сужений-ряжений, зачеши мені голову”. Наречений приходить у сні і чеше коси.
І досі дівчата на Андрія на підвіконні полюбляють ставити у воду гілочку вишні чи яблуні або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують:
Святий Андрію, 
Маю на Тебе надію:
Дай, щоб вишня зацвіла,
А мою долю на поріг привела.
На Борщівщині побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо невелику часточку ритуалів та обрядів Андріївських вечорниць наших предків. Проте і досі – це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.
Зараз вечорниці носять показовий характер, а раніше були побутом людей. На вечорниці парубки та дівчата збиралися тільки по святах, там між собою знайомилися. Сучасні клуби, дискотеки, несуть ту роль, яку раніше несли вечорниці. В давнину на таких посиденьках дівчата вчилися куховарити, рукоділлю. А зараз ми збираємося більше для того, щоб повеселитися, гарно провести час з друзями, в хорошій компанії.
Варто пам’ятати, що до результатів Андріївських ворожінь треба ставитися з почуттям гумору, адже Доля – це те, що створюємо ми самі.
Гаврилюк Ірина, vk.com/borshchiv_baby