У селі Дарахів Теребовлянського району зберегли давні традиції відзначення свята Андрія.

   Напередодні 13 грудня село живе в очікуванні свята. Наче нічого примітного не відбувається. Але, уважний спостерігач може зауважити, коли вже починає сутеніти, тоді то тут, то там, біля сільських осель починається пожвавлення. До одних садиб сходяться молоді люди, переважно дівчата, в іншому закутку гуртуються хлопці. А ще можете побачити, як оглядаючись, деякі завбачливі господарі ховають у своїх клунях те, що на ранок може опинитися в іншому кінці села. І не йдеться про дрібне начиння – відра, старі посудини для курей чи забуте на подвір’ї корито. Тут справа серйозніша – хвіртки, ворота, вози. Усе повинно бути або міцно-міцно прив’язане, зачинене, або ж, ще краще – надійно заховане. Ото і знімають увечері деякі ґазди хвіртки-ворота із завіс і заносять їх на тимчасове зберігання у надійні місця, скажімо, у комору чи льох. Інакше наступного ранку можна не дорахуватися того чи іншого домашнього реманенту.

    Поки село, охоплене очікуванням «андріївських подій», заходимо до хати пенсіонерки Ольги Легкої. Є у пані Ольги одне захоплення. Колишня вчителька зібрала чималу колекцію спогадів своїх односельчан про те, як у різні часи відзначали в Дарахові свято Андрія.

- Знаєте, - розповідає Ольга Легка, - зимові місяці завжди в селян вважалися місяцями відпочинку, бо саме на цей період припадала низка різдвяно-новорічних свят. А свято Андрія, ніби як вступ до цього барвистого празникового намиста, складеного із давніх народних українських традицій.  Цікаво, що не було, та й зараз немає, якогось єдиного стандарту, сценарію проведення цього свята. У кожному куточку села існувала своя традиція, яка з роками доповнювалась тими чи іншими ігровими моментами.

- А які ж, все-таки, головні елементи цього свята, притаманні  окремим молодіжним гуртам, що беруться відзначати Андріївський вечір?

- За моїми записами, спогадами односельців можна зробити висновок, що такі свята щораз проходять дуже різноманітно, мають свої сюжети, оригінальні ігрові сцени, насичені гумором, жартами, українським мудроcлів’ям.

Головним елементом свята завжди є священне поняття хліба, ниви, врожаю, поваги до праці, до батьків. Ці моменти у різних формах повторюються, видозмінюються, але зберігають свою глибинну фольклорну суть.

- З чого ж у Дарахові починалось свято Андрія?

- Передусім, скажу, що це свято – молодіжне, дівоче, парубоцьке, яке традиційно починається із вечорниць. До них залучаються переважно тільки дівчата і підлітки. А парубки у цей час перебувають на вулиці, обдумуючи, щоб це витворити, яку чудасію вчинити. У хаті дівчата, передусім, пекли «калиту», корж, який потім намагалися вкусити підлітки чи деякі із парубків, а дівчата їм цього не давали, піднімаючи спечене вгору.

- Але, знаю, у вашому селі  випікають не тільки калиту?

- Так, цього вечора готуються різні обрядові українські страви, які використовуються у святковій вечері. Це, передусім, вареники з картоплею чи капустою, готують кашу. Їй, каші, зрештою, як і вареникам, відводиться певна, магічна роль.

- А саме?

- У нас в селі дівчата кладуть горщик з кашею на вишитий рушник і виходять надвір. Потім одна за одною, почергово беруть в руки горщик і повертаючись обличчям на схід, ніби просять судженого і долю скуштувати цю кашу. І, якщо з якогось закутка, нехай і далеко, чується голос, чи навіть гавкіт собаки, то, за повір’ям саме звідти потрібно очікувати свою долю, свого судженого. А після цього кашу вже вносять у хату і роздають одна одній, ніби причащаються.

- У Ваших, пані Ольго, записах, напевно є чимало й інших обрядів, пов’язаних із гаданням?

- Так. Наприклад, деякі дівчата в цей вечір виливають віск, тримаючи над широкою тарілкою з водою запалену свічку. З неї і виливалися химерні обриси, які одним нагадували певні реальні речі, за якими можна було передбачити майбутнє. Або ж на обручці гадають. Нанизують її на дівочу волосину і опускають у склянку, наполовину наповнену водою. Три рази стукають обручкою по дну, піднімають її, і за тим, скільки разів вона перекрутиться, визначають, у скільки років дівчина вийде заміж..

- Під час гадання використовують, я так розумію, різні предмети?

- Дійсно, наприклад, взуття. Кожна дівчина роззувається і з взуття складають такий ланцюжок від кутка кімнати до порога, переставляючи черевички. І та дівчина, взуття якої першим «переступить» поріг, мала й першою вийти заміж. Але найтрадиційніше в нашому Дарахові – це ворожба на варениках. Ліплять вареники, кладуть туди записку з ім’ям судженого і кидають в окріп. І коли вареники спливають, знаходять у них листочок із ім’ям імовірного нареченого. Або ж, кожна дівчина робить вареник і кладе його на долівку. Потім запускають у хату собачку. Чий перший вареник песик з’їсть, та дівчина й першою і вийде заміж.

- А скажіть, чому уся ворожба «прив’язана» до заміжжя?

- Розумієте, для дівчини це дуже важливо було, куди її доля закине, хто і ким буде її суджений. Адже від того залежатиме дівоча доля, яким буде ґрунт для майбутнього життя, чи прийметься ота вербова гілка у новому середовищі, а чи зів’яне…

    А ще Ольга Легка розповіла, які «вибрики» чинять в Андріївську ніч дарахівські хлопці.

Переставлені ворота, заховані хвіртки, зачіплені на димарях чи деревах відра, собачі будки – такий результат нічних витівок парубків. І, головне, що за це все ніхто з господарів немає права ображатися. Це, либонь, єдина ніч у році, коли за подібні витівки винні не страждають. Більше того, вважається, коли хлопці минули домівку, де мешкає дівчина й нічого, як кажуть, не «втнули», то це - принизливо для такої особи, отаке ігнорування з боку парубків…

     Дякуємо за розмову і йдемо до тутешньої школи, де старшокласники разом із педагогами зібрали у залі односельців, аби відтворити на сцені Андріївські вечорниці. Зайшли сюди і, ніби пірнули в атмосферу давніх традицій цього галицького села… По суті, усе, про що нам розповідала Ольга Легка, відтворили перед своїми односельчанами вчителі та учні школи. Були тут і вечорниці, і випікання калити, й ворожіння на варениках, сільські забави, жарти, сміх, що супроводжують свято Андрія.

Дарахівська школа – активний учасник і переможець різноманітних конкурсів, оглядів, театралізованих, етнографічних фестивалів. Тут зібрано багатющі матеріали з етнопедагогіки, а костюми для подібних вистав діти й вчителі приносять з дому – витягують із бабусиних скринь, для того,  аби зриміше відчути атмосферу тогочасних обрядів, які, хоча дещо набули нових ознак, але збереглися у цьому селі. 

    …Покидали шкільний зал разом із дарахівськими дівчатами, які, сміючись, поспішали до своїх домівок, щоб  зібратися на Андріївські вечорниці й вже за тільки їм відомим сценарієм відзначити свято Андрія. Не будемо їм заважати. Нехай ворожать. Нехай промовляють оте: «Андрію. Андрію, я тобі жито сію, долю пророчу…». Хай твориться у кожній сільській хатині зимове врочисте дійство, з усіма атрибутами, які мають допомогти дівчатам завбачити свою долю. Нехай вона буде щасливою, наповненою любов’ю і вірою у добро і щастя, яке неодмінно має прийти до цих людей, захоплених традиціями свого села і народу.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

 Фото автора