Кожна людина сприймає світ індивідуально. Іншими словами (перефразовуючи Довженка): двоє дивляться вниз, один бачить калюжу, а другий - зорі в ній. Що кому. Фраза українського письменника спала мені на думку, коли я розглядала фотороботи двох креативних львів'ян - Карини Арутюнян (проект "Метаморфози") та Іштвана Куса ("Моя полонина").

Обоє - випускники Львівської національної академії мистецтв (кафедра монументального живопису). На думку Іштвана: "Пошук краси в сірій буденності урбанізації - мистецтво. Цемент, сажа, вапно, будівельні пігменти, шматки асфальту - засоби для творення. Наш проект - це не фотографія. Ми використали її як засіб передачі краси, а не миті". 

І ще одне. Ідея такої виставки не змогла б зародитись "в голові", наприклад, німця. Бо, дивлячись собі під ноги, німець бачить тільки ідеальний асфальт, повертаючи голову вбік - ідеальні фасади ідеальних будинків. Можна вважати, що нам - українцям більше пощастило у цьому плані, у нас  безмежне поле діяльності для пошуку найрізноманітніших течій в "урбаністичному" мистецтві: тільки частіше треба дивитись собі... під ноги. Але це моя, суб'єктивна думка.  

На відкриття виставки  у галерею "Бункермуз" завітало не багато людей. Але побачити й висловити свою думку, є шанси у багатьох тернополян, оскільки вона триватиме до 24 грудня. 

Валентина СЕМЕНЯК

Фото автора