Оприлюднено вражаючу історію життя і боротьби підпільника ОУН, жителя Тернопілля.

- 8 липня 1967 року до Бучацького відділу КГБ по Тернопільській області надійшов сигнал, про те, що в селі Старі Петликівці цього ж району в господарстві Щербань Петрунелії Федорівни переховується озброєний підпільник ОУН, - пише Володимир Бірчак у статті, підготовленій за матеріалами кримінальної справи Черкавського В.Я. та Щербань П.Ф. (Архів УСБУ в Тернопільській області), повідомляє Націоналістичний портал. - О 7-й годині ранку 9 липня слідчі та оперативники розпочали обшук. На горищі сараю був виявлений замаскований вхід до криївки, в якій знаходився підпільник. На пропозицію оперативників здатися, останній погодився. Ним виявився Черкавський Володимир Якович.

unnamed

Під час затримання у нього був вилучений обріз гвинтівки та патрони до неї, а також польова сумка із зошитами, частина яких була списана невідомим алфавітом.

Повстанець «Зір»

Народився Черкавський Володимир 13 грудня 1925 року у селі Ковалівка Монастириського району Тернопільської області у сім’ї Якова та Станіслави. Його дитинство та юність проходили в рідному селі, де він закінчив 3 класи школи, навчившись писати та читати. Родина Володимира була небагатою і великою, окрім нього, у сім’ї було ще п’ятеро дітей – два брати та три сестри.

Йшла німецько-радянська війна. У серпні 1944 року на територію Монастириського району повернулася радянська влада. Наприкінці серпня Черкавський отримав повістку на службу в лави робітничо-селянської червоної армії. Саме в цей час він захворів на запалення легень. Тому, прибувши на збірний пункт до м. Монастириська і посилаючись на стан здоров’я, хлопець відпросився додому. Не бажаючи йти на фронт та битися за імперські інтереси, Володимир вирішив ухилитися від призову та перейти на нелегальне становище.

Певний час Володимир переховувався в батьківському домі, а у вересні разом із двома друзями – Черкавським Василем («Чайка», член ОУН з 1942 року, вояк дивізії «Галичина») та Косиняком Михайлом перейшов до села Голгоча Підгаєцького району. У цей час у лісі біля села перебувала сотня УПА «Орли» під командування «Коца», до якої і вступили друзі. Володимир під псевдонімом «Зір» був зарахований до рою «Бориса» чоти «Сокола».

unnamed (24)

Перебуваючи у сотні, «Зір» проходив стройову підготовку, вивчав зброю. На початку листопада сотня мала бій із військами НКВД. Черкавський згодом свідчитиме на допитах, що війська НКВД зіштовхнулися із повстанською заставою на початку лісу. Сам відділ за наказом командира «Коца» відступив, не беручи участі в бої. З відділом відступив і він. З повстанських документів можна дізнатися про перебіг цього бою:

«01.11.1944 р. на сотню «Орли» під командою к-ра «Коца», що квартирувала на присілку Жолоби біля с. Слов’ятин Підгаєцького р-ну, напали більшовики та почали її оточувати. Відділ почав відходити в напрямі Липиці Горішньої Більшівцівського р-ну. Напір більшовиків здержала застава, зложена з однієї чоти під командою чатового «Сокола», яка билась мужньо з переважаючими силами ворога, чим врятувала відділ від оточення. У бою впало шестеро вбитих і було троє ранених повстанців. Ворог втратив 36 вбитих і біля 20 ранених».

З цього опису бачимо, що оборону тримала саме чота «Сокола», до якої входив і Черкавський. Ймовірно, на допитах він не зізнавався, що брав участь в цьому бої, щоб уникнути більшого покарання. У цьому бою серед загиблих був і його товариш Косиняк Михайло – «Мороз».

Після бою у Володимира далося взнаки недоліковане запалення легень і він відпросився в ройового «Бориса» та прийшов додому.

Підпільник «Шелест»

Черкавський певний час перебував вдома. Однак вже в 1945 році всю його родину: батька, матір, двох братів та трьох сестер як сім’ю «ворога народу» забрали із рідного дому та відправили на пересильний пункт до Монастириська, звідки планували виселити на спецпоселення у віддалені райони СРСР. На пересильному пункті батьки захворіли тифом і в недовгому часі Яків Черкавський помер. За свідченням сестри Черкавського один із наглядачів, поляк за національністю пожалів їхню матір Станіславу, яка теж була полячкою і дозволив їм повернутись додому. Та з цього часу Володимир вже не переховувався вдома, а долучився до підпілля ОУН. Зокрема він діяв разом із своїм товаришем Черкавським Василем «Чайкою», Ткачуком Павлом «Вороном» та Ділаєм Іваном «Морозенком» і лише зрідка навідувався додому.

У цей час він обрав собі новий псевдонім – «Шелест». Як згодом пояснюватиме слідчому, – що так звали одного із керівників УПА. Слід зазначити, що 2 жовтня 1944 року у лісі біля с. Слов’ятин сотні УПА «Орли» (в якій на той час перебував і Черкавський), «Бурлаки», «Гайдамаки», «Полтавці», «Сіроманці», «Риболовці», «Рубачі» і частина «Сірих Вовків» приймали присягу на вірність Україні перед командиром УПА-Захід “Шелестом” – Сидором Василем та керівником політвиховного відділу КВШ УПА-Захід “Волянським” – Федуном Петром. Очевидно, Володимир взяв собі новий псевдонім на честь командира УПА-Захід.

Перебуваючи в с. Олеша Монастириського району, він ближче познайомився із мешканкою цього села Щербань Петрунелією, з якою був знайомий ще з часів німецької окупації. З часом між ними зав’язались приязні стосонку, що згодом переросли в кохання. У 1946 році родину Володимира вкотре хотіли виселити на спецпоселення. Після чого він додому майже не навідувався, а постійно перебував у Щербань. Коли вона перебралась жити до села Старі Петликівці, він перешов до неї, і у хліві вони облаштували криївку, в якій він і переховувався до 1967 року.

При арешті Черкавського оперативники склали детальних план цієї криївки. Дім Петрунелії знаходився на краю села. До будинку був добудований хлів. Стеля хліва порівняно із будинком була зроблена із потовщенням, а у порожнині цієї стелі і була криївка. Довжина її була 2,5 м., ширина – 90 см., а глибина – 40 см. З розмірів криївки стає зрозуміло, що вона була дуже малою і знаходитись в ній можна було тільки в лежачому положенні. Так в ній провів 20 років підпільник «Шелест».

Будні підпільника

Щербань Петрунелія Федорівна, яка стала для Черкавського дружиною, була старшою від нього. Вона народилась 28 січня 1912 року в селі Старі Петликівці. Її батьки померли дуже рано, батько у 1918-му, а мати у 1924 році. Вона із сестрами залишилась одна і змушена була піти в найми, щоб якось заробляти на життя. У період німецької окупації була вивезена на примусові роботи до Німеччини, однак звідти їй вдалось втекти.

Життя Щербань та її чоловіка-підпільника проходило в постійному страху бути кимось виявленими. Вдень Черкавський переховувався в криївці і лише вночі міг з неї виходити та бути разом із дружиною.

Для сучасної людини важко зрозуміти, що означає провести 20 років життя в криївці. Черкавський старався чимось заповнити довгі будні. Одного разу після прочитання книги «Стародавня історія» та ознайомлення з єгипетськими ієрогліфами, йому прийшла думка створити власний алфавіт, який був би зрозумілий лише йому. Його він і створив та скоро освоїв. З часом почав вести ним різні записи про книги, які читав, а також, вивчаючи німецьку та англійську мови, він вів для себе словник, в якому переклад іноземних слів записував на своєму шифрі. На допитах слідчий зацікавився одним із таких зошитів, написаних невідомими позначками. Черкавський пояснив, що це записані ним уривки з книги «П’ятнадцятилітній капітан», а також подав слідчому розшифрування свого алфавіту.

Алфавіт Черкавського

Постійне перебування в криївці викликало прості людські бажання побачити хоч щось інше. На допитах він розповідав, що одного разу у судньому селі Переволока відбувалось весілля і він серед ночі прокрався на поле недалеко від хати, де проходило весілля і цілу ніч із цікавістю спостерігав за тим, як веселяться люди.

unnamed (25)

Йому вдалося налагодити листування із своєю сім’єю, що у 1947 році була виселена на спецпоселення в м. Копєйск Челябінської області. Він писав листи від імені Щербань Петрунелії (вона була неграмотною) до свого брата Романа і розпитував про їхнє життя. Роман же ж відповідав на ці листи і звертався до Щербань як до своєї тітки.

Зимою 1955 року його ледве не затримали через необачність. У той час Петрунелія була тяжко хвора і прикута до ліжка. Володимир з любов’ю доглядав за нею. Він хотів приготувати для хворої їсти, однак продуктів в домі не було, тому він вирішив вийти в село і вкрасти в когось курку. Діставши курку він вже повертався додому та його побачив дільничий міліціонер і почав переслідувати. Черкавський втікав від нього і, заховавшись за одним будинком, вистрілив у його сторону. Це настрашило останнього і дало змогу Черкавському втекти. Після цього випадку він певний час переховувався у своєї двоюрідної сестри у с. Ковалівка, а згодом повернувся до Щербань.

У 1959 році Петрунелія знову тяжко захворіла.  довший час перебувала в лікарні перенісши кілька операцій та променевих терапій. Та з часом їй вдалось піднятися на ноги і повернутись до чоловіка-підпільника.

Арешт та вирок

Черкавський вже 3 місяці перебував під слідством, коли 9 жовтня 1967 року заарештували Щербань. На допитах вона старалась будь-яким чином виправдати чоловіка, беручи вину на себе. Вона пояснювала слідчому, що Володимир неодноразово хотів з’явитись із повинною, але вона повсякчас його відмовляла, бо дуже його любила і не хотіла втратити.

Слідство тривало до грудня. 8 грудня їм було оголошено обвинувальний висновок і справу було передано до суду. Черкавського звинувачували в ухиленні від призову, участі в УПА та ОУН, тероризуванні населення, а також замаху на вбивство міліціонера та незаконному зберіганні зброї. Щербань звинувачували в тому, що вона підтримувала зв’язок із українськими націоналістами та переховувала Черкавського.

Суд над ними відбувся 28 грудня 1967 року в м. Тернополі. На судовому засіданні Черкавський свою вину визнавав частково. Він пояснював, що ніякої участі в тероризуванні населення не брав, а міліціонера він не хотів вбити, а тільки налякати. Щербань признала свою вину повністю. Водночас пояснювала суду, що переховувала Володимира, бо кохала його.

Адвокат Щербань наприкінці судового засідання клопотала перед судом, що враховуючи стан здоров’я Петрунелії та незначимість злочину, можна обійтись для неї умовним покаранням. Однак вироком Тернопільського обласного суду Черкавський був засуджений до відбуття покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму терміном на 10 років із 5 роками заслання та повною конфіскацією майна. Щербань відповідно була засуджена до 3 років виправно-трудовї колонії.

У січні 1968 року адвокати підсудних написали касаційну скаргу до Верховного Суду УРСР із проханням переглянути вирок в зв’язку із тим, що злочини підсудних є незначними, а також й те, що вони за 23 роки перебування в підпіллі вже заплатили високу ціну своєю свободою.

Верховний Суд прийняв рішення відпустити Щербань з-під варти, однак дирок в частині, що стосується Черкавського, залишити без змін. Влітку 1968 року Петрунелія зверталась із проханням помилувати Володимира. Доведена до відчаю, жінка написала наступного листа: «Я чекаю, якщо Ви мужа не випустите, то я на протест свого мужа перед Вашими очима і перед зарганичним посольством спалюся. Я уже дальше жити не можу».

Та заяву залишили без задоволення. Черкавський відбув 10 років ув’язнення у виправно-трудовій колонії. У колонії познайомився із відомими дисидентами – Левком Горохівським, Ярославом Лесівим, братами Горинями та іншими. Заслання відбував у Мовчаніському районі Томської області.

На Тернопільщину повернувся у 1982 році. Петрунелії на той час вже не було в живих, а він мусів якось далі жити. Незабаром він одружився із жінкою свого покійного товариша Стефанією, з якою щасливо прожили ще 23 роки.

У 1992 році він був реабілітований разом із Щербань, однак у 2002 році справа вкотре переглядалась Прокуратурою Тернопільської області і його визнали обгрунтовано засудженим в частині, що стосується замаху на вбивство та нелегальному зберіганні зброї, а також таким, що не підлягає реабілітації.

Черкавський Володимир дочекався української незалежності і помер у 2005 році.

Фото: «Націоналістичний портал»