Авантюра престолів: тернополяни у боротьбі за трон царя московського (частина 1)
До читачів.
Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.
Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.
Замість вступу Невелике містечко Залізці на півночі Зборівського району. Примітне своїми озерами та річкою Серет. Дамба розділяє містечко на дві частини – Старі і Нові Залізці. У старій частині збереглись стіни старовинного замку та костелу святого Антонія. В глибинах храму є крипта, де спочиває княжий рід Костянтина Вишневецького.
Живучи в сьогоднішні дні, Костянтина назвали б олігархом. Його статки вимірювалися б мільярдами доларів США. Журнал «Форбс» визначив би українця, як одного з найбагатших і найвпливовіших людей світу. Ба, навіть більше. Повернись історія іншим шляхом, князь Костянтин – племінник Байди-Вишневецького – ополячив би Московію.
Залозецький замок став у перші роки ХVІІ століття фор-постом походу на столицю Московського царства. Тут планувалася напрочуд дивна авантюра: посадити на трон молодого хлопця, якого видати за чудом врятованого сина Іона Грозного. Одружити з ним наймолодшу доньку тогочасного власника Залозецького замку Марину. А все Московське царство перевести на римо-католицьке християнське вірування.
План походу майже вдався. Так, було весілля. Так, Марина стала царицею. Вона народила престолонаслідника у другому шлюбі, але ні їй, ні її сину правити не судилося.
І доволі значиму роль у цій історії зіграв козак-отаман Іван Заруцький, який народився і виріс у Тернополі.
В українських історичних джерелах не так вже й багато світла пролито на ці події, тісно пов’язані з впливовими жителями Тернопільщини. Більше про них писали поляки та росіяни. При цьому, росіяни не надто охоче розкривають правду того часу. Адже, якщо вдивлятись в деталі, Москва на межі ХVI-XVII століть була культурно відсталою від всього світу.
Однією з причин провалу кампанії стало навіть те, що московіти на той час ще не знали про звичайну кухонну виделку.
Втім, авантюра, організована на теренах Тернопільщини, може сміло претендувати на звання одних з найбільших і найграндіозніших ризикованих вчинків Середніх віків.
Перед походом князів Вишневецьких на Москву. Смерть престолонаслідника У російській історії той час назвали «смутнимі врємєнамі». По смерті тиранічного царя московського Івана IV Грозного на престол в березні 1584 року посадили його хворобливого сина Федора від першої дружини Анастасії Захар’ї-Юр’євої.
Маючи слабке здоров’я та нездатність до державницьких справ, Федір Іванович повністю підконтрольний своєму шваґру Борису Годунову.
Багато російських істориків, згадуючи у своїх книгах хворобливого царя, пишуть один і той самий опис з вказівкою, що характеристику Федору дав батько Іван:
«Федор – «постник и молчальник, более для кельи,нежели для власти державной рождённый».
Іван Грозний мав не менше семи дружин. Життя кожної завершувалось або смертю в молодому віці, або відправкою в монастир. І не з кожною були діти. І не кожна дитина виросла до дорослого віку.
Останній шлюб Івана ІV був з Марією Нагою у 1580 році. Це одруження московська церква не благословила. Оскільки за канонами православ’я дозволено не більше трьох шлюбів.
Марія Нага народила в 1582 наймолодшого Івановича Дмитра. Оскільки шлюб не благословен, Дмитро вважався незаконно народженим. До смерті Івана Грозного живим до свого повноліття доріс лиш Федір. І в будь-якому разі при смерті слабкодухого царя, Дмитро теж міг претендувати на трон. А це ніяк не входило в плани Бориса Годунова.
Після церемонії взведення на трон Федора Марію Нагу разом з дворічним хлопчиком відправляють в Углич (нині місто Углич – районний центр Ярославської області РФ). Там, у малого Дмитра, проявляються задатки, характерні його батьку.
Англійський поет і дипломат Джайлс Флетчер у 1588 році відвідав Москву в якості посланця англійської королеви Єлизавети. Його місія полягала домовитись з Федором Івановичем про торгові зв’язки з низьким митом. Але поїздка англійського посланця зазнала фіаско. Цар і його «сірий кардинал» Борис Годунов досить неприхильно поставились до посла.
Однак, Флетчер залишає по собі унікальну письмову працю, яка була заборонена до друку і поширення в Росії на багато століть. Його книга «Of the Russe Common Wealth: Or Maner of Governement by the Russe Emperour» (Про державу російську: або образ правління російського царя, зазвичай, якого звали царем московським) вперше вийшла у світ в 1591 році в Лондоні. Англієць у ній розписав задзеркалля тогочасного російського побуту, війська і влади.
У 1848 році в Москві книгу переклали на російську мову. Відразу по виходу з друку тодішній міністр народної просвіти Російської Імперії Сергій Уваров наказав вилучити її з продажів. Більш успішний друк був у 1911 році. І на початку 2000-х було кілька перевидань.
Раритетну історичну роботу Джайлса Фледчера можна знайти на російській мові в інтернеті або відсканований оригінал на англійській мові.
Титульна сторінка книги Джайлса Флетчера, виданої в 1591 році. (фото з російської Вікіпедії )
Отож, він так згадує Івана Грозного (переклад на українську):
«Іван Васильович, батько теперішнього царя, часто пишався, що предки його не росіяни, як би гребуючи своїм походженням від російської крові. Це видно зі слів його, сказаних одному англійцю, його золотих справ майстру. Віддаючи злитки, для приготування посуду, цар велів йому гарненько дивитися за вагою. «Росіяни мої всі злодії», - сказав він. Майстер, чуючи це, глянув на Царя і посміхнувся». А про малого Дмитра Івановича англієць описував так:
«Молодший брат царя, дитя років шести або семи, міститься в віддаленому місці від Москви, під наглядом матері і родичів з дому Нагих, але життя його знаходиться в небезпеці від замахів тих, які простягають свої види на володіння престолом в разі бездітної смерті царя. Годувальниця, покуштувавши перед ним якогось страви (як я чув), померла раптово. Російці підтверджують, що він точно син царя Івана Васильовича, тим, що в молоді літа в ньому починають виявлятися всі якості батька. Він, кажуть, знаходить задоволення в тому, щоб дивитися, як убивають овець і взагалі домашню худобу, бачити перерізане горло, коли тече з нього кров, тоді як діти зазвичай бояться цього, і бити палицею гусей і курей до тих пір, поки вони не здохнуть». Доля малого претендента на царство судилась короткою. Дружина царя Федора, Ірина Годунова (рідна сестра Бориса), ніяк не могла завагітніти. Їх шлюб тривав п’ятнадцятий рік, а дітей не було. Бояри уже толкували, аби цар розвівся.
Такий розклад подій, звичайно, насторожував Годунова.
«Федір слабкий здоров’ям», «а як помре?», «дітей в сестри з царем нема», «в Угличі живе інший престолонаслідник».
Безперечно, співставляючи усі історичні факти, такі думки роїлися в сірого кардинала. Йому правдами-неправдами, підкупом і переконаннями вдалось переконати бояр заспокоїтись з розлученням. А Дмитра Нагого…
Правду про смерть 8-літнього претендента на трон досі не розгадано. Висувались багато версій, здебільшого пов’язаних з нещасним випадком. Втім, мотиви навмисного вбивства цілком очевидні.
У травні 1591 року малий царевич Дмитрик бавився з однолітками в ножики. Дітвора забавлялась у гру, яку й ми знаємо з дитинства: кинути ножем так, щоби той застряг в землю якнайдалі.
Підійшла черга кидати ножиком Дмитру. І в той момент нібито у нього стався приступ епілепсії, «чорної немочі», як тоді її називали. Під час приступу царевич начебто настромився на ніж і помер від втрати крові.
Втім, цариця Марія Нага і її рідний брат Михайло вважали, що малого вбили за наказом з Москви. Борис Годунов не міг претендувати на трон, поки живий Дмитро Іванович.
Сам явний правитель Москви відправляє комісію розслідувати загибель престолонаслідника. Очолював комісію Василь Шуйский, який через п'ятнадцять років зіграє ключову роль в подальших подіях.
Розслідування вбивства Дмитра ввійшло в історію Росії під назвою «Углічскоє дєло».
Український історик, завідувач відділу давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею, Олег Гаврилюк свого часу мав можливість ознайомитись в Москві з матеріалами цієї справи. Він розповідає:
– Ця смерть була на руку Борису Годунову. Комісія Василя Шуйського нічого кращого не придумала, як вирізати всіх няньок і бабок, які доглядали за царевичем. І навіть тих хлопчиків не пожаліли, які гралися з Дмитром.
Смерть престолонаслідника подібно тлумачить і московська православна церква в книзі «Житія русскіх святих» (том 1).
«Годувальниця, бачачи згубу свого государя, впала на нього і почала кричати, і вбивця, кинувши ніж, побіг, але союзники його Данило Бітяговскій і Микита Качалов били годувальницю, ледь не до смерті, і, відібравши з рук її праведного отрока, дорізали і скинули його вниз зі сходів. В цей час вийшла на ганок цариця і, побачивши загибель сина свого, голосно стала кричати над ним. При вигляді цього страшного злочину паламар соборного храму, зачинившись на дзвіниці, вдарив на сполох, скликаючи народ. Збіглися з усіх кінців міста люди і помстилися за невинну кров восьмирічного хлопця Димитрія, самочинно розправившись з жорстокими змовниками[..]
Цариця-мати, звинувачена в нестачі нагляду за царевичем, була заслана в віддалений убогий монастир святого Миколая на Восху, по ту сторону Білого озера, і пострижена в чернецтво з ім'ям Марфи. Брати її були заслані по різних місцях в ув'язнення; жителі Углича за самовільну розправу з вбивцями одні були страчені, інші заслані на поселення в Пелим, а багатьом відрізали язики».
У 1606 році московська церква возвеличила малого Дмитра до лику святих, якого десять-п'ятнадцять років до того називала незаконнонародженим у неблагословенному шлюбі.
Світлини залишки Залозецького замку
Костянтин-Корибут Вишневецький – батько Костянтина Вишневецького, одного з головних дійових осіб авантюри. Картина знаходиться у Вишнівецькому палаці (містечко Вишнівець, Збаразький район)
Назарій НАДЖОГА
Фото автора
