Авантюра престолів: тернополяни у боротьбі за трон царя московського (частина 5)

Фото 6. Тушинський табір

До читачів.

Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.

Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.

Шлюб, виделка і маскарадна маска. Крах Дмитра І

Марина з Галичини – цариця московська

Тим часом Єжи Мнішек готував доньку до шлюбу. З усіх замків Мнішеків і Вишневецьких збиралося придане та запрошувалася свита. На весілля зібралося дві тисячі люду. У багажі нареченої вперше в Москву була ввезена звичайна виделка. Як версія, виделки могли бути і з Залозецького або Вишневецького замків.

– Для московітів це все були поляки, хоча насправді у цьому поході поляків було менше, ніж українців, – розповідає Людмила Шиян.

3 травня 1606 року Марина Мнішек з великою пишністю і двохтисячною свитою ввійшла у Москву. 8-го травня за грецьким обрядом московський патріарх дав шлюб. Марина коронована царицею московською. Весільні урочистості мали тривати два тижні.      Шлюб Дмитра і Марини, її коронація зображені на картині невідомого художника ХVII століття. Співрозмірна копія оригіналу зараз знаходиться у Вишневецькому палаці.  Два століття оригінал картини зберігався там і колись був завдяки новим поколінням Єжи Мнішека. Саме нащадки сандомирського воєводи по наймолодшому його сину Францішеку надали палацу королівського блиску. Вкінці ХІХ століття Вишнівець переходить у володіння російського князя Івана де Толлі, а пізніше до Першої світової зміниться ще 9 власників. Останній з Мнішеків Андрей Єжи (1823 – 1905) виїжджає у Францію.

Вкінці ХІХ століття та на початку ХХ-го з Вишнівецького палацу вивезено тисячі унікальних експонатів. А там було за приблизними підрахунками близько 600 картин і портретів Вишневецьких, Чарторийських, Мнішеків, Потоцьких, Сангушко, Острозьких. Бібліотека налічувала понад 20 тисяч книг. А ще скульптури, лицарські лати, антикварні меблі, столовий посуд, можливо навіть ті ж самі виделки, через які стався заколот. Дуже багато картин останні власники вивезли до Москви.

– Коли купив Вишнівець Толлі, то він чи-то подарував Олександру ІІ, чи так віддав картини з палацу до Москви, – каже Олег Гаврилюк.

Та повернімось до Москви в кінець травня 1606 року. Про заколот проти Дмитра і Марини піде мова далі.

Заколот в Кремлі Головним заколотником став боярин Василь Шуйський. Той самий, який розслідував вбивство малого Дмитра Іоановича в Угличі. Варто ще зазначити, що Шуйський поміж іншого визнав у новому царі «чудом спас шегося» сина Івана Грозного. Відтак, наблизився до протеже Вишнівецьких.

Заколот організовувався якраз в дні і ночі бенкету «по случаю свадьби». Слово російському історику Вільяму Похльобкіну:

«Виделка… демонстративно використана під час бенкету в Гранатовитій палаті Кремля з нагоди одруження Лжедимитрія з Маріною 9(19) травня 1606 року. Це викликало невимовний вибух обурення в боярства і духовенства, послужило одним з безпосередніх приводів до підготовки змови Шуйського. Саме простота або, вірніше сказати, примітивність аргументу що доводить простому народу неросійське походження Лжедимитрія (російським інструментом вважалася тільки ложка), зіграла вирішальну роль в організації повстання проти Лжедимитрія, незважаючи на те що він ввів ряд заходів, що полегшують становище селянства і послаблюють боярство».

Гранатовита палата має болючий символізм для Українського Народу. Саме тут у 1653 році Земський собор Московії вирішив задобрити Богдана Хмельницького. Наслідком чого стала Переяславська угода і 350 років поневолення України московітами.

Крім виделки, ще однією причиною невдоволення бояр і духовенства стала звичайна маскарадна маска. Раніше у Москві такого не бачили.

Напередодні трагічних подій гості готувались до великого балу-маскараду. Такі бали уже століттями були прийняті в Європі, зокрема і в Галичині. Та маски в добавок до виделки здались боярам, як від нечистого. Відтак, пішов поголос, що цар Дмитро братається з бісовщиною.

За дослідженням російського публіциста Олександра Бушкова, ранком 17(27) травня на десятий день весілля московіти під проводом Шуйського вдарили в набат, вся Москва у дзвонах. У покої Дмитра вриваються озброєні нападники. Той встигає вискочити через вікно, але при падінні ламає ногу. Внизу його ловлять і розстрілюють. У тілі виявлено більше двадцяти ран від куль.

Шуйський бігає по коридорах Кремля, викрикуючи, що на царя напали поляки.  Таким чином все в Москві перемішується, бо невідомо, де правда, хто насправді на кого напав. Костянтин Вишневецький з 400-ма вершниками польської кінноти спішить на допомогу Дмитру і Марині, але московське військо бере його в полон.

Гостей з Польщі і Литви грабують, жінок ґвалтують. Єжи Мнішек теж опиняється в неволі. Марині Мнішек у перші хвилини нападу вдається відкупитися дорогоцінними подарунками, якій їй надав Дмитро. Потім бояри все ж таки збережуть їй життя та відправлять разом з батьком і Костянтином Вишневецьким в Ярославль, як заручників для майбутніх домовленостей з польським королем Сигизмундом ІІІ.

Втім, вона залишається царицею московською. І її історія ще не закінчується.

А над тілом Дмитра заколотники познущаються.

– Він був спалений. Попелом його тіла зарядили гармату і вистрілили в ту сторону, звідки він прийшов, – підсумував заколот Олег Гаврилюк, історик з Тернополя.

«Чудом спасшийся» Дмитро. Поява отамана козаків з Тернополя і тушинський злодій

Можливо, смертю Дмитра був би кінець історії про авантюру тернополян у боротьбі за московський трон. Але на арені тогочасних подій засяяла нова зірка – Іван Мартинович Заруцький, отаман донського козацтва з Тернополя.

– Якщо вірити даним, він в 1575 році семирічним хлопчиком, пасучи гуси чи вівці біля Тернополя, був захоплений в полон. Опинився в Криму, там і виріс. Потім втік з полону на Дон. Був добре фізично розвинутим і, відповідно, за військові заслуги донське козацтво обрало Заруцького отаманом. До табору Лжедмитрія він привів 5000 козаків. Однак, нема точних даних чи він приєднався до чи після смерті Лжедмитрія в 1606 році, – розповів Олег Гаврилюк.

Після заколоту Василя Шуйського бояри обирають царем. У книзі «Росія, якої не було» Олександр Бушков описував хитрість інтригана. За словами публіциста,  Шуйський підніс присутнім боярам версію, що він відразу знав «царь-то нє настоящій», але визнав його за справжнього, щоб ліквідувати Бориса Годунова, який теж по суті був не справжнім царем. Коли минула потреба в самозванці, то й він вирішив «того-с».

«Закінчилося тим, що Шуйський був, за влучним визначенням сучасників, «викричаний» на царство. Одному Богу відомо, як вдалося підрахувати всі голоси «за» і «проти» і чи рахувалися взагалі. Швидше за все, і не збиралися. Було вирішено вважати, що ті, хто за царя Василя, кричать голосніше, а отже, їх – переважна більшість… Словом, Шуйського вінчали на царство», – писав О. Бушков.

Проти нового царя виступили донські козаки. Більше того, відразу по вбивстві Дмитрія пішли чутки по Московії, що він чудом врятувався. Чутки ці пустив московський дворянин Михайло Молчанов. Він навіть на деякий час оселився в родовому гнізді Мнішеків у Самборі. Однак, не йому судилось стати новим Дмитром, бо у Москві його добре знали в лице.

У появі врятованого зятя Мнішеків Річ Посполита була досить зацікавлена, ідея королю Сигизмунду ІІІ сподобалась. Відтак, був віднайдений молодий чоловік, який зовнішністю був дуже схожий на Дмитра. Походження Дмитра-ІІ до нині залишається загадкою.

Лжедмитру ІІ-му присягнули на вірність чимало московських дворян. Він зібрав майже двадцятитисячне військо і підступив літом 1608 року до Москви, розклавши свій табір біля села Тушино. Від назви цього села йому дали назву «Тушинський вор». Тут до нього приєднався Іван Заруцький

У той самий час король Сигизмунт ІІІ обложив Смоленськ. Заради миру з Польщею цар Василь Шуйський відпускає з полону Єжи і Марину Мнішеків, Костянтина Вишневецького та ще ряд польських і литовських воєвод. Щодо Марини їй забороняється під страхом смерті повертатися в Москву.

Мнішеки потрапляють в табір Тушино.  Їх туди привозить польський воєвода Олександр Зборовський (син Самуеля Зборовського, тогочасного власника міста Зборів, що на Тернопільщині). Тут Марина визнає в Лжедмитрію ІІ свого врятованого чоловіка. 5 вересня 1608 року вони таємно вінчаються, хоча дівчина-цариця відразливо ставилась до нового «Дмитра».

Згоду на шлюб дав і сам Єжи Мнішек, оскільки від нового зятя отримав обіцянку, що той передасть йому у володіння 14 міст Сіверщини (нині Чернігівська область і суміжні з нею області РФ) та 30 000 золотих.

За іронією долі з Ростова до Тушино  привезли Фьодора Романова. Його Лжедмитро-два возведе в патріархи московської церкви. Про роль нового патріарха згадаємо пізніше.

У Московії фактично стало два царя, дві боярських думи, два патріарха. А тернополянин Заруцький по нинішнім міркам став на подобі керівника Генштабу війська у тій частині царства московітів, де правив Лжедмитро ІІ.

SONY DSC
SONY DSC

Приїзд Марини Мнішек до Москви. Фотографія картини з Вишнівецького палацу.

SONY DSC
SONY DSC

Шлюб Марини Мнішек і Дмитра Першого в Москві.

Фото 3. Останні хвилини Дмитра
Фото 3. Останні хвилини Дмитра

Останні хвилини «Грішки Отрєп’єва». Картина російського художника німецького походження Карла Веніґа (1830 – 1908). Джерело ru.wikipedia.org.

Фото 4. Тіло Дмитра виставили на глузування
Фото 4. Тіло Дмитра виставили на глузування

Тіло Дмитра І виставили для глузування на Красній площі. Ескіз картини. Автор Сергій Кірілов, російський художник.

Фото 5. Мнішеки в заслані
Фото 5. Мнішеки в заслані

Мнішеки в ярославському засланні. Картина російського художника німецького походження Михайла Клодта (1835 – 1914). Джерело uk.wikipedia.org.

Фото 6. Тушинський табір
Фото 6. Тушинський табір

Тушинський табір. Картина російського художника Сергія Іванова (1864 – 1910). Джерело ru.wikipedia.org.

Назарій НАДЖОГА

Фото автора

Вибір читачів за тиждень

Відео