Авантюра престолів: тернополяни у боротьбі за трон царя московського (частина 7)
Прокляття Москви та трагічний кінець авантюри
Забобони і суєвірні московіти
Існує легенда, що Марина Мнішек після закатування свого сина прокляла рід Романових і кожного майбутнього царя, який зійде на московський трон.
– Це прокляття тяжіло, як від першого царя Михайла Фьодоровича Романова, так і до останнього Миколи ІІ, який разом зі всією сім’єю був знищений більшовиками в 1918 році за наказом Леніна. Не пожаліли навіть хворого 14-річного Алєксія Ніколайовича та лікаря Боткіна, – продовжував історію завідувач фондами Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
У Москві про Марину пішов лихий поголос. Суєвірні московіти подейкували, що вона відьма. І у всіх нещастях, які падали на Москву, звинувачували дівчину.
– До нас у Вишнівець на екскурсію приїжджав колись директор Коломнинського музею, тепер там жіночий монастир. Він говорив, що як у ті часи було: то мор, то неврожай, усе списували на Марину Мнішек. Слух йшов, що вона відьма, не дає жити людям, а значить треба щось зробити. Коли в черговий раз були якісь скрути, то знайшовся «сміливець-стрілець», який вирішив «зарадити» товариству. А поговір був такий: вона вночі перетворюється в хижого птаха або ворону, вилітає зі своєї темниці, робить свої темні справи, а до сходу сонця повертається назад у своє тіло. Тоді цей стрілець вночі прокрався у темницю і окропив її тіло свяченою водою. На ранок «чорна душа» не змогла повернутись в своє тіло. І оголосили, що Марина померла, – розповіла Любов Шиян, історик з Вишнівця
Більш правдива версія: дівчину задушили. Датою смерті Марини вважається 24 грудня 1614 року. Вона й похована в Коломні на цвинтарі.
– Вежу в Коломні, де сиділа ув’язнена цариця, назвали Марінкіною. І відтоді говорять, що ворони сідають тільки на ту вежу монастиря.
Не задовго після цього прийшов у Самбір лист, що Марина померла від туги за сином.
Так закінчилася авантюра, головними учасниками та організаторами якої були в тому числі українські шляхтичі з Тернопільщини.
Пантеон української шляхти Щодо Єжи-Юрія Мнішека, то він помер 16 травня 1613 році в Ярославлі. Це сталося в той період, коли поляки втрачали владу в Москві під натиском Івана Заруцького. Перед смертю він встиг побачити доньку, яку прирік на багаторічні страждання заради царського трону.
Нащадки Єжи Мнішека володітимуть замками у Вишнівці та в Збаражі у ХVIIІ – XІХ століттях.
Адам Вишневецький помер у своїх маєтностях у Брагіні (Білорусь) в 1622 році. Білоруси його теж вважають своїм шляхтичем, хоча він народився у Вишнівці. На відміну від свого двоюрідного брата Костянтина він не прийняв католицької віри і похований в Києво-Печерській лаврі.
Костянтин Вишневецький після повернення з походів на Москву у підтримку Лжедмитрія І і Лжедмитрія ІІ розбудовував міста Лівобережної України. Став опікуном Яреми Вишневецького, батько якого Михайло був рідним братом Костянтина і володарем Вишнівця. Михайло Вишневецький теж брав участь у військовій кампанія Лжедмитрія І.
Своїм родовим маєтком Костянтин Вишневецький зробив Залізці, які отримав як придане з донькою Єжи Мнішека Урсулою. Він пережив Урсулу та усіх своїх трьох дітей. Його серце не витримало на 77 році життя, коли отримав звістку про раптову смерть наймолодшого сина Юрія.
Костянтин з дітьми та дружиною поховані в костелі Святого Антонія, що неподалік Залозецького замку.
– Це пантеон українських князів, це пантеон української шляхти, – каже про костел в Залізцях Любов Шиян.
Щоправда пантеон сьогодні знаходить в напіврозваленому стані. А з замку Перша світова залишила лиш одну стіну з аркою. Крипта, де поховані Вишневецькі, може бути розграбована.
Кінець історії
Ця історія є досить показовою і в нинішній час, хоч відбувалася 400 років тому. Зараз в Росії править грізний «цар» Володимир Путін. Московський народ возвеличує свого «самодєржца». Втім, він не має престолонаслідника. І так чи інакше, життя швидкоплинне з погляду віків. Отже і його правління закінчиться.
Як показує історія Московії, після сильного царя тут плетуться інтриги, вбивства, розподіл влади між боярами та московським духовенством. Розробляються збочені політтехнології. А значить, знову буде руйнація і смута. Та винити московіти будуть не себе…
Автор висловлює щиру, велику подяку досліднику історії Тернополя і Тернопільщини, завідувачу давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею, Олегу Гаврилюку та кандидату історичних наук, екскурсоводу Вишнівецького палацу Людмилі Шиян за розповіді та пошук історичних джерел. Висловлюється подяка також співробітнику Центрального державного історичного архіву України в м. Львові Ростиславу Мельнику за допомогу літературних та історичних книг, які стали основою цього дослідження. А також аграрній компанії «Агропродсервіс» та особисто її засновнику і керівнику Івану Чайківському за фінансування історичного дослідження.
Вишнівецький палац.
Костел Св. Антонія в Залізцях. Фото міжвоєнного періоду. Джерело risu.org.ua.
Залозецький замок. Джерело офіційний сайт Інституту історії України Наці ональної академії наук resource.history.org.ua.
Вежа Залозецького замку. Джерело офіційний сайт Інституту історії України Наці ональної академії наук resource.history.org.ua.
Руїни Залозецького замку.
Всередині костелу Св. Антонія, 2017 рік.
Назарій НАДЖОГА
Фото автора
До читачів.
Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.
Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.
