Надзвичайно багатогранний, талановитий, щирий і людяний – так характеризують друзі та учні заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України, лауреата всеукраїнських та міжнародних виставок Миколу Дмітруха. У цій особистості, яку називають людиною-оркестром з великої літери, зібрано усі найкращі якості характеру, тонке, притаманне лише йому сприйняття світу і вміння майстерно і лаконічно донести його до людей. Безумовно, це дарунок від Бога, за який Микола Антонович вдячний долі понад усе.

Нинішній рік, багатий для Миколи Дмітруха на ювілеї, є своєрідним рубежем, гранню, яка підводить нашого видатного земляка до певних підсумків, на які він задоволено оглядається назад. Нещодавно Микола Антонович святкував 65-літній ювілей, перегортаючи чергові сторінки власного життя, пов’язаного із творчістю. Позаду багато здобутків і втрат, перемог і випробувань, над якими все одно велично домінує його художній і творчий хист. Завдяки йому митець відзначає цього року ще дві круглих дати – 25 років праці викладачем у Тернопільській художній школі і 40 років після закінчення Вижницького училища прикладного мистецтва, пише Любов Тимчук для газети «Сільський господар плюс».

Аналізуючи пройдений шлях, Микола Дмітрух ані на мить не шкодує ні про що, а навпаки, дякує долі за те, що подарувала йому можливість займатися улюбленою справою, про яку мріяв ще з дитинства, хоча вона далася йому нелегко.

Перші спроби зобразити навколишній світ по- своєму з’явилися у мого співрозмовника ще у трирічному віці. Ці роботи, завдяки батькам, збереглися у нього донині. Батько й матір були найпершими їх шанувальниками. Вони ж, пригадує художник, підтримували його і влаштовували перші персональні виставки. Мама розвішувала синові малюнки у літній кухні, гордо демонструючи їх сусідам і гостям, хоча обоє батьків теж любили малювати.

– Навіть у 75-річному віці, розповідає Микола Антонович, – моя мама малювала життєрадісні, позитивні малюнки, деякі з них нині є ілюстраціями до книг. Ще раніше, будучи кравчинею, вона створювала моделі суконь та іншого одягу. Мабуть, її талант частково передався і мені.

Незважаючи на хист і бажання малювати, творчий шлях художника легким не був. Бажана мрія вступити до Одеського художнього училища для хлопця із села, без спеціальної підготовки не здійснилася і це на певний час вибило його з колії. Після невдачі він вступив до Львівського технічного училища, зробивши тимчасову паузу у малюванні.

– Проте, у цьому ж училищі я отримав новий поштовх і бажання творити, – пригадує Микола Дмітрух. – Воно з’явилося після того, як мої стінгазети були визнані найкращими. Тоді ж я остаточно зрозумів, що технічний напрямок не мій і після закінчення навчання вступив до Вижницького училища прикладного мистецтва. Це було найбільшим святом у моєму житті.

Спостерігаючи за художником і аналізуючи його досягнення за усі роки, сумніву не виникає, що це був правильний вибір. Сьогодні Микола Антонович є успішним графіком, живописцем, ілюстратором книг, карикатуристом та «королем дружнього шаржу». Йому належить рекорд світу з малювання шаржів – 59 малюнків за одну годину. Його шаржі – особливе мистецтво, адже він вміє помітити у людині найважливіші риси, виділити їх, тонко передати і змусити усміхнутися, впізнавши себе. Реакція замовників і їх хороший настрій додають Миколі Дмітруху снаги і бажання продовжувати працювати і навчати цьому мистецтву своїх учнів. А за двадцять п’ять років їх було і є у нього чимало.

Серед творчого доробку художника немало робіт, але окрім них, чільне місце займає його художня проза. Микола Дмітрух пише новели, зокрема, і на холмському діалекті збирає і видає народні приповідки і поговірки цього краю, звідки родом його батьки, які стали основним джерелом збору матеріалу. Видати усе записане, аби зберегти батьківську пам’ять і їх спогади про пережите, наразі є найбільшою мрією митця.

Маючи ще чимало творчих задумів та життєвої енергії, щиро віриться, що Миколі Дмітруху усе неодмінно вдасться, а попереду талановитого митця чекає ще не один успіх, звершення і слава.