Меморіал бельгійським воїнам, які загинули під час Першої світової війни,  відновлено та освячено на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі

Перед початком офіційної церемонії підходжу до меморіалу, де встановлено прапори – український та бельгійський, облаштовано огорожу, пам’ятні дошки з написами двома мовами,  встановлено хрести полеглим бельгійцям.

Хто ж вони, ці воїни, яким чином вони опинилися тут, на Галичині, де і загинули? Бачу серед тих, хто прийшов на відкриття та освячення меморіалу, тернопільського історика, дослідника подій Першої та Другої світових воєн Сергія Ткачова.

- Передусім, скажу, що Перша світова війна (1914-1918) нанесла тяжку травму Бельгії. Цю країну, фактично, розкраювали на шматки криваві бойові дії, військові злочини проти людей, плюндрування, депортації і голод, - говорить Сергій Ткачов.  – І це все обходилось занадто дорогою ціною – життями людей. Хоча останніх свідків тих подій вже з нами немає, Перша світова війна глибоко закарбувалася в колективній пам'яті бельгійської нації .У цьому році Посольство Бельгії в Україні вшанує пам'ять бельгійського автобронедивізіону (відомий за своєю абревіатурною назвою «АСМ» з французької мови — «auto-canons-mitrailleuses»), який було залучено до бойових дій в Західній Україні і в Києві між 1916 і 1918-ми роками. Уявіть собі ситуацію. Кінець 1914 року. Бельгія фактично повністю окупована німецькими військами. Але Чотири сотні молодих бельгійців-добровольців готові продовжувати боротьбу. Їх зібрали в Парижі та організували в елітні війська, чиї броньовані машини були обладнані гарматами та кулеметами. Король Бельгії Альберт вирішує направити ці війська на допомогу царським військам Росії. І ось, пароплавом бельгійці прибувають спочатку до Архангельська, а потім – до Санкт-Петербургу. Війська проходять урочистим маршем у резиденції Царського села, їх приймає цар Микола ІІ. Відтак – бойові дії. Бельгійці провели перший місяць 1916 року під Збаражем та брали участь у наступальній операції того ж року. Під час наступу у Тернопільській області декілька бельгійців було вбито. Зиму 1916-1917 років солдати з Бельгії провели в Озерній, нині Зборівського району. Саме тут їх і застав більшовицький переворот. Російську армію розбито і вона відступає. Наприкінці 1917 року бельгійці опиняються в Києві. Там вони знаходять притулок у монастирі святого Михайла - Михайлівському Золотоверхому соборі. Коли у лютому 1918 року Червона Армія завойовує Київ, бельгійці змушені віддати свої броньовані машини та добиратися додому потягом, - каже Сергій Ткачов.

Це була дуже довга подорож, сповнена пригод. Адже бельгійці помандрували до Москви, потім - через Урал та Сибір. Нарешті вони дісталися російсько-китайського кордону та увійшли до північного Китаю, де провели кілька тижнів у Харбіні. Дехто з них залишився з білогвардійцями, один чи двоє піддалися червоноармійській пропаганді і залишилися в Росії, решта ж, наприкінці квітня 1918 року, з Владивостоку на американському човні через Тихий океан потрапляють до Сан-Франциско.

- Це був початок їх п’ятитижневої подорожі Сполученими Штатами Америки, - каже Сергій Ткачов. - Їх вітали як ветеранів Великої війни та представляли як героїв короля Альберта на всіх військових парадах від Каліфорнії до Нью-Йорку. Нарешті вони перетнули Атлантику та дісталися Франції. Це означало повернення додому влітку 1918 року та кінець їх довгій подорожі. Все, що залишалося – це згадувати трирічну подорож через увесь світ, повну пригод у часи війни та революції. Чотири сотні неймовірних, відчайдушних  бельгійців таки добралися до свого рідного краю.

…Поволі до меморіалу підходять поважні гості з бельгійського посольства, керівник мерії, заступники облдержадміністрації та обласної ради. Починається дощ. Під його акомпанемент муніципальний оркестр виконує Державний гімн України, а потім і бельгійський. Після молебну до присутніх звертається єпископ Теодор.

- Молебен, який ми здійснили - це не тільки вияв нашої пам’яті   про воїнів, які тут лежать, але це і вияв солідарності двох народів – українського та бельгійського. Хотів би, щоб наші народи були в єдиній сім’ї  європейських народів і тішилися взаємною підтримкою, пошаною один до одного та допомогою, - сказав владика. А потім, після невеличкої паузи, заговорив, несподівано для багатьох, французькою, зрозумілою для присутніх на церемонії бельгійців мовою, що видно з усього, дуже їм сподобалося.

З-під дбайливо підставленої парасольки до учасників скорботної події звернувся, щоправда, лише українською, і міський голова Тернополя.

- Існує давня істина, що війна закінчується тоді, коли похований останній солдат. Перша світова війна була одна із найбільш тривалих та жорстких воєн. У ній загинуло понад дев’ять мільйонів військових та цивільних. Але людство, на жаль, не навчилося робити висновків і вже менше як за двадцять років після тих трагічних подій, розпочалася Друга світова війна, яка теж була не менш жорстокою. Прикро, що у сьогоднішньому двадцять першому столітті низка політиків вважає, що лише війна може бути способом вирішення тих чи інших питань. Відкриття такого меморіалу – це і вшанування пам’яті тих, хто загинув, і урок всім нам, а ще – це ознака того,  що світова спільнота має засуджувати кожного агресора, який хоче використовувати війну для реалізації своїх цілей. Відкриття таких меморіалів у будь-якій країні світу свідчить про нашу здатність до любові таа співчуття, - сказав очільник Тернопільської міської ради.

Звернувся до присутніх і посол Бельгії в Україні Люк Якобс.

- Кожна війна – це жахіття. Такою була і Перша світова війна. Вшанування полеглих на Тернопільщині бельгійських солдатів - важлива подія не тільки для Бельгії, але й і для України. Маємо пам’ятати про жертв усіх останніх воєн, в тому числі й про тих українських солдатів, які загинули за останніх два роки, захищаючи Україну. Важливо усвідомити, що найцінніше у цьому світі – людське життя і мир на землі, - підкреслив бельгійський дипломат.

  Заступник голови Тернопільської обласної ради Любомир Крупа, сказав, що сьогодні ми перегортаємо ще одну сторінку взаємовідносин між Україною та Бельгією.

- На жаль, це сумна сторінка. Бельгія і в Першій світовій війні і в Другій світовій війні зазнала віроломного нападу на свою територію. Але це мужній народ, який прийняв виклик і був готовий боротися за свою незалежність. І він є прикладом для багатьох держав, в тому числі й для українців, які також під час двох світових воєн прийняли на себе найбільший тягар, оскільки тут проходили найкровопролитніші бої. Маса жертв, мільйони загиблих…Сьогодні ми стоїмо біля цих могил героїв, які завершили свій земний шлях за тисячі кілометрів від рідного дому. Але вони – справжні солдати, патріоти, які виконали наказ. Вони тут захищали свою батьківщину. Сьогодні українці теж виконують свій обов’язок, захищаючи Україну  і Європу, з допомогою європейських держав. Тому що ця підтримка – політична, фінансова, дає змогу нам протистояти агресору. Тільки спільними зусиллями, тільки підтримуючи європейські цінності, ми зможемо будувати майбутнє, - промовив Любомир Крупа.

До меморіалу лягають вінки, квіти, учасники церемонії стоять у хвилині скорботи. Дощ вщухає. Змоклі музиканти-муніципали струшують краплини з інструментів, ховають їх у чохли та поволі прямують до виходу цвинтаря, де стоїть джип з дипломатичними номерами та ще кілька автівок місцевих можновладців.

Орест Сарматський

Фото автора