Довго думав, як краще сформулювати власне неприйняття «християнської» рок-музики, але суботній концерт Kutless у Тернополі суттєво мені допоміг це зробити.

Одразу скажу, що я не ханжа. Я люблю хороший рок, і люблю свою Церкву. Однак, не менш чудово пам’ятаю, що мухи повинні зберігатися окремо від котлет. І не просто так, без усякої на те причини, але тому, що саме так для здоров’я буде багато корисніше, пише у своєму блозі відомий тернопільський церковний діяч, протоієрей Євген Заплетнюк.

Звичайно, навіть серед моїх віруючих друзів, а не тільки серед особливо буйних опонентів, знайдеться чимало людей, які стверджують, що саме такий сорт музики дає можливість сучасній молоді звернути увагу на християнські цінності. А слова пісень про Спасителя та добре моральне життя є чудовим місіонерським прийомом. Тим більше, коли концерт переривати на короткі проповіді. Але, знаєте, що я про це думаю?

Власне неприйняття «християнської» рок-музики я пояснюю нічим іншим, як когнітивним дисонансом, який відчуваю слухаючи черговий «металічний» хіт про щире покаяння та Ісуса. Вся проблема в тому, що в таких піснях зміст не співпадає з формою подачі. У справжній християнській музиці все гармнонічно. Не вірите, зайдіть на православну Літургію і послухайте спів, у якого форма та зміст не боряться один із одним,  взаємодоповнюють.

Я більш ніж упевнений, що Христос не може явитися людині в сатанинських ризах. Хоча, цілком припускаю зворотнє: що сатана захоче видати себе за Ангела Світла. Саме це він систематично та доволі якісно робить ще від сотворіння світу й до цього дня.

Звичайно, в контексті розмови про християнську музику можна згадати про різні культури народів світу, які відрізняються між собою саме різним уявленням про прекрасне. Очевидно, що десь абсолютно дика на наш погляд музика може виглядати цілком нормально. Як, і навпаки. Однак.

При всьому цьому було б дивно сподіватися, що цілком універсальний Христос(прости мене Господи за таку фразу), про якого зі сторінок Святого Писання дізнаємося, що це Бог миру та спокою, в якійсь окремій культурі перетворився на Бога драйву, особливої енергетики та дикого волання.

Очевидно, проблема тут не лише в інтерпретації музики, але в першу чергу в здатності людей пізнати та максимально зрозуміти Ісуса Христа таким, яким Він є.  А тут ми вже говоримо не про музику, а про володіння людьми Істиною про Бога. Ти або з Христом, або з кимсь іншим, хто себе видає за Нього.

Ще зовсім нещодавно в США жив відомий чернець і богослов, місіонер і проповідник Серафим Роуз, який напевне першим почав боротьбу Церкви з рок музикою. Більшість статей, публікацій та брошур проти року-музики та її диявольської суті згодом були написані саме під його впливом. Чимало речей про які він пише можна сміливо приймати й нам. Тим не менше, як мені здається, буде чесним сказати вголос, що цей святий старець іноді помилявся. Він суттєво перебільшував сатанинську природу року бачачи її навіть там, де її не було в принципі . Чимало рок гуртів всього лиш рок-гурти, а не апостоли антихриста.

Музика – це чудовий маніпулятор людськими емоціями. Вона може заспокоїти та приспати, а може навпаки – збадьорити. Вона може викликати «мурашки» по всьому тілу, а може розчулити та змусить вас плакати. А ще, є музика, здатна наказати нашому серцю битися багато швидше. Є така, що стимулює до фізичних вправ, або навіть агресії. А от церковна музика має на меті віднести людину в царство метафізики та змусити її забути, що вона лише тіло, але й душа та дух.

Так званий «християнський рок» мав би на меті через свою музику приводити до Христа, але насправді робить щось протилежне. Він, ставши звичний християнам, може приспати їхню пильність, і приводить християн до року. Повторю, він не рокерів приводить до Христа, а християн до року.

Диявол завжди ловить людину напівправдою. Рок-музику, в її «чистому», «сатанинському» образі не кожна розумна людина погодиться прийняти. Особливо важкий рок, який спеціально побудований на псевдо-сатанинській атрибутиці та використовує символи злої сили. Але тільки зробивши його офіційно «християнським»(наче на противагу сатанинському року), диявол все одно ловить людей у свої сіті. Додайте слово «християнський» до назви будь якої партії чи спілки, і цим самим ви приспите уважність мільйонів. Хіба хоч в одній «християнській партії» був Христос? Ні, звичайно. Так само, як в «демократичних» партіях і не пахне демократією. Це лише вивіска, антураж, за яким приховане чиєсь лукавство та підступність.

Християнська музика це та, після якої хочеш молитися, а не відчуваєш себе обкуреним. Так само, як магія не ділиться на “чорну” та “білу”, так само не буває християнського та не християнського року. Рок є рок, а магія є магія.

***

У суботу ввечері ми з отцем Петром проходили повз театральний майдан. Там уже була зібрана сцена, з якої на весь Тернопіль лунали дикі децибели. Через надмірну гучність розпізнати в них саме музику, а тим більше «християнську» було дуже складно. Наче заворожений цими бісівськими звуками, майдан притягував до себе все нових і нових людей.

Не змовляючись, ми обидва почали говорити один одному майже однакові фрази: – подивіться, як хитро діє сатана! У перший день Успенського посту він збирає на своє шоу нашу українську, тернопільську молодь на свій шабаш.

Ми саме поверталися з Всенічної, під час якої на середину храму виносився для поклоніння св.Хрест. – Безперечно, майже синхронно сказали ми, жодна відправа у нашому храмі не збере таку кількість людей. Тим більше – Всенічна, з виносом Хреста.

Для того, щоб йти до того Христа, який живе в Храмі – потрібно мати глибоке внутрішнє бажання змінюватися та каятися в своїх гріхах. Потрібно бути готовими на дискомфорт і незручність. На ломку самого себе.

Натомість, для того «Христа», який живе в тисячоваттних підсилювачах нічого не потрібно. Просто не думаючи йти на звук. Нічого не думай. Просто йди туди, де йдуть усі. Будь таким як усі. Кричи. Волай. Скачи для Христа…

Диявол значно хитріший, ніж ви собі думаєте. Тому, приходьте до нас в четвер на Всенічну.