Давній тернопільський банк, прикрашений бджолами (фото)
Про старі будівлі можна говорити по-різному. Приміром, розглядаючи декор інтер’єру та інтер’єру, й тоді про цю будівлю варто було б сказати, що її фасад прикрашений дуже оригінально, зокрема, є на ньому зображення бджоли (знаєте ще один будинок, оздоблений цим крилатим створінням, дайте знати). Один із інших підходів — зосередитись на історії споруди. Саме так і пропоную зробити. А мова йтиме про будівлю на бульварі Тараса Шевченка, 3.
Від самого початку тут містилось «Повітове товариство кредитове». Його історія почалась 15 квітня 1899 року із реєстрації окружним судом. 17 травня того ж року в приміщенні «Руської бесіди» відбулося перше засідання наглядової ради, де ухвалили рішення про ведення всього діловодства українською. За час існування (від 1899 року до 1939 року) установа мала суто національний характер, забезпечувала кредитами українські організації та населення. За це її назвали «Українським банком».
Земельну ділянку на вулиці Міцкевича для товариства придбали за 24 000 крон, будівельний комітет очолив о. Володимир Громницький. Будували кам’яницю більше двох років, бюро банку перейшло у власну домівку 1 листопада 1906 року.
Крім цієї установи, у будинку розміщувались також інші. Зокрема, товариства «Учительська громада», «Взаїмна поміч українського учительства», «Жіночий інститут імені княгині Ярославни», «Товариство охорони воєнних могил», «Союз українських купців і промисловців», «Просвіта».
У приміщенні часто бували «зіркові» гості. Приміром, у вересні 1929 року після вступу у Міщанському братстві тут гостював Богдан Лепкий. Богдан Остап’юк пише: «зразу після відчиту перейшов Лепкий в товаристві громадських представників до недалекої салі «Руської бесіди», де вже наші пані приготовили прийняття. Як звичайно під час таких оказій буває, було багато тостів, промов. Після офіційної частини Лепкий ще довго розмовляв зі своїми приятелями, знайомим, яких через воєнні події давно не бачив».
У залі «Руської бесіди» в 20-30 роках влаштовували вечорниці, чайні, маланчині та андріївські вечори, карнавали майже всіх українських організацій. Довго користувався приміщенням тернопільський «Боян». Його перші диригенти — Остап Нижанківський та Денис Січинський. В 1918 році у будинку розміщувалась повітова національна рада під керівництвом Петра Карманського. З 1929 по 1930 рік дислокувалась редакція «Подільського голосу», ця тернопільська газета була єдиною на всьому Поділлі, що видавалась українською мовою.
У 1939 році плідна праця всіх кооперативних організацій була припинена. Під час війни будинок зазнав значної руйнації, у повоєнні роки його відбудували.
За матеріалами «Тернопіль у плині літ» Любомири Бойцун і часопису «Ї», присвяченого Тернополю.
Анна Золотнюк
Фото авторки
