Продовжуємо публікувати вірші жителя Заліщицького району Володимира Горуна. Чоловік творить від щирої душі та чистого серця. Його маленькі творіння захоплюють своєю милозвучністю та дійсністю.

Пан Володимир пише не тільки про любов та відчай, вірність та зраду, але і про рідних, яких втратив та за якими тужить його щире серце. Пропонуємо вашій увазі два вірші.

Пара голубі

Над хатою моїх батьків

Літала пара голубів

Та їх не бачили вони

Вже в світі іншому були

І воркотіли голубки

Немов як я, немов як ти.

Літали то туди, сюди,

Та чорними чомусь були.

Чи була звістка в них якась?

Чи була в них якась мета?

А може звістка від батьків

Та пара чорних голубків?

І посидівши на верху

Заворкотів кур-кур, кур-кур,

Промовивши свої слова,

Знову знялися в небеса.

На крилах мали біле пір’я

Мов в небі темному сузір’я

Шукаючи в нічних зірках,

Свій зоряний, небесни шлях.

Чуть зранку сонечко пригріло.

Знов на подвір’ї у батьків,

З’явилась пара голубків,

Знов покружляли-воркотіли

Та й в світ свій білий полетіли.

Змахнувши крилами в сузір’я,

На крилах мали біле пір’я

З перламутром на грудині,

Бо вже вони в одній родині.

На третій день, на те подвір’я

Вже прилетів лиш голуб білий,

І був він сам, лише один.

Додому повернувся син!

Сонечко

Де моє сонечко

Від мене сховалось,

Що моє серденько?

Так закохалось!

Десь заховалось

На небі за хмари,

Сипле із нього

Свої то чари.

По небу за ним,

Я очима шукаю,

Та як віднайти?

Я так і не знаю.

Як розійдуться

Хмари на небі,

Засвітить воно

Мені у потребі,

Засвітить так ясно,

Аж засліпить очі,

Пробудить бажання

Солодкої ночі.

Фото з відкритих джерел