Обпалені, але не зламані горнилом Другої світової війни. Кожен з них пройшов ті жахливі роки. Хтось зі зброєю в руках, а хтось у підпіллі, борючись за українську незалежність. Сьогодні вони переживають другу війну за життя. Війну за свободу українського народу. Війну проти підступного ворога-сусіда, який не жалів та не жаліє нікого. 

Історіями жителів Тернопільщини, що переживають другу війну за життя, поділилися на сторінці Тернопільської облдержадміністрації.

Сім років поневірянь в Сибіру

Анна Рогач, учасниця боротьби ОУН-УПА сьогодні згадує свою історію боротьби. ЇЇ було 20, коли вона потрапила в руки НКВД.

Жінці довелось пережити тяжкі тортури на вулиці Коперника. ЇЇ били, обливали водою та виставляли на холод.

Після тортур, коли жінка приходила до тями, НКВДисти давали чисті листки, щоб підписувати. На цих аркушах потім дописували зізнання людей.

Після цього був суд, Далекий Схід, Магадан і важка праця на будові. Там жінка поневірялася 7 років.

Ми на 5 поверх носили бетон. Дівчата. Голодні, падали. І ще 4 кілометри треба було йти вверх, у лагер. Коли людина падала, він кричав: «Поднимись, стрелять буду!». То ми тягнули, хто кого міг.

Звільнитися жінка змогла лише після смерті Сталіна та згодом повернутися до своєї домівки.

Незламність, тортури та заслання – це історія боротьби за незалежність України Анни Яківни.

Сьогодні пані Анні 94 роки. Свою силу духу та любов до України вона передає онукам. Ні на хвилину не сумнівається у сьогоднішній перемозі України. Та впевнена, що скоро святкуватиме ще одну нашу спільну перемогу за Незалежність України!

«Надіялась, що діти і внуки не пізнають війни»

Вдруге війну переживає пані Марта Бліхар. Разом зі своїми сестрами вона боролася за свою землю, за право жити вільно у своїй країні у лавах ОУН-УПА.

Їх викрили. Після тортур, за допомогу повстанцям, був суд та заслання.

При 45-ти градусах морозу приходилось іти в ліс на лісоповал, каменоломні… дуже були тяжкі роботи. Але ми вистоювали, - каже пані Марта Бліхар.

Вона надіялась, що її діти, внуки ніколи знову не пізнають жахіття війни. Однак, сьогодні російські окупанти намагаються захопити її дім – Україну. Пані Марта вдруге повинна пережити жахливі сторінки історії. Війну за свободу українського народу.

Щоб врятувати внука від бомбардувань, вона приїхала з Києва до Тернополя, де живе її сестра Анна Рогач.

Втікала з Києва. Не знаю, чи довго мені ще жити, але хотіла зберегти внука Романа. Наша родина витерпіла все, нехай діти того не застануть, – розповідає жінка.

Сьогодні пані Марта живе у Тернополі разом із внуком. Однак, вони уже готові повертати назад до Києва. Адже ні на хвилину не сумнівається у перемозі України.

З ранніх років боровся за волю України

Роман Ванчура народився 1934 року у селі Сороцьке Теребовлянського району. З ранніх років життя боровся за волю України. Був вояком Української повстанської армії та учасником бойових дій у Другій світовій війні. Репресований Радянським Союзом за свою діяльність та проукраїнські настрої. Реабілітований.

 

Після проголошення незалежності України у 1991 році — очолив громадську організацію «Тернопільська обласна управа всеукраїнського братства ОУН-УПА ім. генерала Романа Шухевича — Тараса Чупринки „Лисоня”». Також виступає головою тернопільської обласної організації Всеукраїнського братства ОУН-УПА «Лисоня».

 

Фото з фейсбук-сторінки Тернопілької облдержадміністрації