У місць переміщення є своя магія. Чи не тому залізничні двірці, надто ж коли вони старі, особливо — австрійські, викликають теплі почуття. 

Магія двірців діє навіть на відстані. Розглядати їхні світлини не менш цікаво, ніж розглядати їх вживу. Тому, погортавши сторінки групи Austro-Hungarian Bahnhöfe/ Австро-угорські двірці залізничні у Фейсбуці, вибрала світлини тих, котрі розміщуються у Тернопільській області. А далі розпитала упорядника групи Володимира Федоріва з Івано-Франківська про особливості тих, котрі розташовані на території нашої області.

105022210_857432824782032_775804660271999172_n

Співрозмовник два роки збирає світлини та інформацію про австро-угорські двірці. Поштовхом для такого дослідження стало те, що якось помітив схожі риси у будівлях деяких станцій Галичини та Східної Польщі, тієї, що входила також до Австро-Угорщини, та чесько-моравських двірців із червоної цегли та білим оздобленням фасаду. Спочатку Володимира зацікавили типові будівлі так званого рустико-стріхового типу, яких багато у Підкарпатськім воєводстві, на Франківщині та Львівщині.

Запитую Володимира Федоріва про особливі риси двірців Тернопілля.

— Тут переважав тип станцій, які наслідували чесько-моравські двірці з центральної Чехії. Яскраві приклади — будівлі станцій у Тлустому (нині — Товсте, Заліщицький район), Білій, Вигнанці, Ягільниці (всі — Чортківський), Скалі (нині — Скала-Подільська), Іване-Пустому (обидві — Борщівський), Теребовлі та Борщеві. Це двоповерхові будівлі з дахом над пероном і заскленими бічними вікнами з боку перону. Такими вони були на початку двадцятого століття. Старіший австрійський тип 1880-1890 років побудови (такі розташовані на лінії Станіслав-Гусятин) мав риси рустико-стріхових типів двірців ранішого часу, приклади — станції Копичинці, Гадинківці (обидвоє — Гусятинський район), Березовиця-Острів (Тернопільський), Гусятин, Джурин (обидвоє — Чортківський), Бучач, Чортків і Заліщики. Також такі двірці були на лінії Рогатин-Ходачків-Денисів-Купчинці-Козова- Потутори-Підвисоке, — відповідає співрозмовник. 

бережани

білобожниця

Найбільш Володимиру Федоріву подобаються на Тернопіллі станції Тлусте, Біла, Копичинці, Вигнанка, Трембовля (нині — Теребовля), Чортків, Денисів, Джурин — вони не втратили автентичних рис. Пояснює:

скалат

теребовля

теребовля

Чортків

— У Чорткові та Вигнанці, приміром, збереглись автентичні металеві опори перону з прикрасами та завитками. Копичинецький двірець майже повністю має оригінальний вигляд. Багато будівель станцій Тернопілля, звичайно, не вціліло через війни. На їх місці тепер радянські станційні будівлі.

бучач

вигнанка

зборів

копичинці

микулинці

озерна

підгайці

Але не двірцями єдиними. Через перепади висот на території області споруджували різноманітні віадуки, мости, невеликі проїзди чи аркові шляхопроводи з каменю.

— Яскраві приклади — віадуки в Плебанівці та Кровинці (Теребовлянський район), Буцневі (Тернопільський) — вони збереглись до наших часів, автентичні у Жовнівці біля Літятина (Бережанський) Литвинові біля Підгаєць не збереглись. Цікаві й мости — два кам’яних біля Тлустого (один у селищі міського типу, інший — за ним) й триарковий біля станції Награбіє (Бережанський район). Крім того, є чимало колійових аркових тунелів проїздів або мостів для протоку річок. Приміром, у вже згадуваному Литвинові — один із найбільших і найдовших у Галичині тунель висотою чотири метри й довжиною в 35 метрів. Також цікаві тунелі у Джурині та Тлустому, — провадить мову далі співрозмовник. 

Володимир також фотографує двірці та залізничні об’єкти. Серед об’єктів особливого зацікавлення — мости й віадуки, місця перепадів висот. Відзняв чимало двірців чесько-моравського типу, який деякі дослідники називають «подільський», збудовані в останні роки дев’ятнадцятого — у перші роки двадцятого століття.

Анна Золотнюк

Фото зі сторінки Austro-Hungarian Bahnhöfe/ Австро-угорські двірці залізничні