Про книжки попередні та книжку нову, тексти прозові та поетичні, під час зустрічі в книгарні «Є» розповіла тернопільська письменниця та ілюстраторка Ганна Осадко.

Розмова починається з останньої в часі збірки прози й поезії «Сарматське море». Це — четверта книжка письменниці. Прикметно, що тут вперше видрукувана проза, хоча її пані Ганна  пише відтоді ж, що й поезію.

— Мої прозові тексти тяжіють до епістолярії – вони схожі на листи, часом на уривки зі щоденника. Часто отримувач цих листів я сама. Багато років поспіль вела щоденники, понад десять штук грубечих зошитів, — моя проза чимось схожа на оті щоденникові записи-листи – собі, Богу, кожному з нас.

— А розкажіть про дівчинку, з котрою ведете внутрішні діалоги

— Ну, вона – із мого вірша «Ганна» - «великоока-великосерда», ота малявка, яка живе всередині мене, як яблуневе зернятко. Саме з нею – «завжди бездоганною» я й люблю побалакати.

— І повернімося до прози…

— Всі мої прозові тексти короткі, бо не люблю «лити водичку» — пишу «коротко, сильно та страшно», — посміхається Ганна Осадко. — І чим текст коротший, тим він мені видається кращим, адже дуже ціную час – і свій власний, і – особливо! – час читачів. Навіщо змушувати людей довго читати те, що можна сказати коротко? Кілька разів пробувала писати великий прозовий твір і дуже скоро губила його серед інших файлів на комп‘ютері. Більше не хочу повертатися до цього гіркого досвіду (сміється. – А. З.).

— Як відчуваєте, що текст має бути поетичним або прозовим?

— Хм, ніколи не замислювалася про це. То само собою виходить. З'являється думка, образ, тоді я люблю думати кілька днів, носити її в собі, загортати, як у пеленки, у слова. А тоді воно бац! – і народжується. Хлопчик або дівчинка, вірш або оповідка.

— У ваших текстах дуже багато з пережитого…

— Усе, про що я пишу — особисте. Але воно резонує зі спогадами тих, хто його читає. Навіть коли мовлю про щось дуже особисте, читачі сприймають це так, наче йдеться про них, про що мені не раз казали. Коли опублікувала розповідь про свого діда, мені писали, що читають ніби про себе. Виявляється, такі діди були у кожного з нас. Є, звісно, суто приватні спогади. То таке собі горище пам'яті – але я й сама не надто люблю ворушити всі речі та спогади у скринях. Для чого?

— Чи є різниця між вимовленим спогадом, і тим, який не озвучений?

— То така собі магія. Слово мовлене, озвучене стає реальнішим, набуває кольору-смаку, його можна побачити і відчути. Але його і легше відпустити, як уже дорослих дітей із хати. Бо мовлене слово вже не моє повною мірою.

— Які спогади випускаєте у вірші?

— Я пам’ятаю тільки хороше. Таке враження, що все негативне ховаю у таку собі капсулу та викидаю. Тому весь час навчання в школі зник із пам’яті, а разом із ним пішли геть всі шкільні знання (сміється — А.З.). Дороге та добре прагну зберегти. Хочу, щоби кожен знайшов у моїх текстах шматочок себе, почав розгортати власні спогади.

— Ви розповідали, що сприймає письменництво як хобі, а тому дозволяє собі «відірватися на повну» та насолоджуватися творчістю, а ще – не силує себе творити

— Буває, не пишу тривалий час — мене то не турбує. Маю такий принцип: можеш не говорити — не говори. Пишу тільки тоді, коли не можу не писати. Ніколи не вимучую вірші, не переписую, не шкодую за тим, що написала чи не написала, легко прощаюся з текстами, коли виходить книжка, — мовить далі. – Ба більше, інколи не можу навіть пригадати, що я це колись писала (сміється А.З.).

 — Якою буде ваша нова книжка?

— То буде збірка нового і найкращого. Вірші періоду війни та улюблені тексти з усіх минулих збірок».

— Як розумієте, що прийшов час об’єднувати створене та пускати його у вільне плавання?

- Ну, коли «безхатніх» текстів стає уже надто багато. У випадку із новою книгою, до речі, вона буде називатися «Жити просто», то превалювало егоїстичне бажання об»єднати всі свої найсильніші тексти, бо на розмаїтих літературних заходах складно читати з різних книжок). А тутечки все буде під однією палітуркою. А ще – із доступних у продажу моїх книг лишилося лише «Сарматське море», а хотілось би відродити до життя і вартісні тексти із «Тієї, що перевертає пінгвінів», «Лаванди&Розмарину», «Знаків приватної пунктуації».

- А що для означає вихід книжки?

- Відпускання і полегкість, видих, аби за мить вдихнути знову – і, дасть Бог, писати, любити та жити.

Записала Анна Золотнюк

Вiйна у режимi он-лайн

Цей час, що біжить, як солдат: Швидко, пригнувшись - під кулями, Час, важкий, буцім наплічник – І нічого не викинеш, бо все важливе: Набої і кровоспинне, Спиною біжать мурашки, І не зупиниш спогадів уночі про дитинство – своє і синове, про козаків і розбійників через вічне тире, двір твій дитячий вже геть посивів – пух із тополі, пух, вінні, пух, бух, бах, бабах… Знову накрило, гатять і гатять, мать… Це війна у режимі он-лайн, Цей комп’ютер не вимикають на ніч, Чат із Господом Богом, Бігом, бігом! Стрічка новин, як і стрічка Мебіуса, Пливе в безкінечність, А життя  тут таке кінечне, Кіношне якесь: Щойно живий – фото на згадку – усмішка, Лайки, коменти, друже, тримайся, веселий смайл - За півгодини у стрічці новин на фб – Вже немає в живих того, того і того немає… Вільний портал до раю! Як комп’ютерна гра у режимі он-лайн – Голоси З поля бою… Так швидко тепер умирають… А сусідка чекала свого чоловіка з тамтої_давно війни ще два роки, Аж заким прийшла похоронка… Ще два роки із ним балакала перед сном – подумки, Ще писала листи – паперові та довгі, Надсилала світлини себе та сина… Два роки фори, випрошені у смерті… А тобі залишиться Стерти Його акаунт Із соціальних мереж, Стерти Його телефон – Голос його, Що червоною цівочкою стікав у слухавку, Тікав через вільний небесний канал, як він умирав у соняхах і балакав з тобою, жінко…

Ганна Осадко.