«Я тебе вилікую», — «каже» перша лікарка Австро-Угорської Софія Окуневська-Морачевська, «Не вчи вчену», — це вже  педагогиня, освітянка й письменниця Софія Русова, до них приєднується етнографиня й збирачка фольклору Пелагея Литвинова-Бартош: «Що на серці, те й на язиці». 

Десять плакатів про українських науковиць створила тернополянка, історикиня та художниця Марічка Юрчак. Роботи виконані у техніці колажу, кожна героїня має репліку, котра метафорично розкриває суть її роботи. 

Навіщо це? Ну, бодай для того, що коли набираю цей текст,  Ворд постійно править «науковиць» на «науковець», натякаючи на незвіданість теми жінок у науці, а те, що більшість із прізвищ героїнь плакатів невідомі, тільки потверджують у думці, що лупати сю скалу ой як потрібно. Про цю потрібність я й поговорила з Марічкою.

— Чому ти вирішила створити плакати про жінок, котрі зробили вклад у розвиток науки?  

— Ця ідея з'явилася близько року тому. Я дивилася фільм про Марію Кюрі, потім дізналася про Мілеву Марич, дружину Айнштайна, і замислилася, кого я знаю з видатних українок-учених? Спершу згадала тільки Наталю Полонську-Василенко, бо вона історикиня. 

Звісно, серед наших сучасниць є чимало тих, котрі працюють в освіті й науці — все дуже змінилось в порівнянні з минулим, коли жінки не мали або мали дуже обмежений доступ до наукових інституцій. Втім, і зараз здобуття наукових ступенів та вчених звань, що є основними кроками у викладацькій кар’єрі, супроводжується зменшенням частки жінок на кожному наступному щаблі. Наприклад, якщо серед кандидатів наук є 43% жінок, то серед докторів наук — лише 33% (дані 2014 року). 

Я захотіла відзначити українок у науці та освіті, вибравши тих, котрі відійшли у небуття і не можуть говорити самі про себе. Я шукала інформацію про таких, її виявилось не так багато, й ці імена стали для мене, історикині, особистим відкриттям. А що казати про «пересічних» людей? Їм ці імена нічого не говорять. 

Так я задумала серію для популяризації українок-науковиць і чомусь довго думала, як її зреалізувати. 

84584389_1389307751275809_208010501710413824_o

— Чому аплікація? 

— У мене давно лежали красиві фрагменти італійських шпалер, ось я й використала їх. Спершу вагалась, чи малювати обличчя науковиць, і зрозуміла, що краще зобразити лише овал лиця, бо ж в обличчя їх ніхто не знає. 

— Яка з історій викликала у тебе найбільший внутрішній відгук? 

— У всіх науковиць доля нелегка, їм доводилося не тільки гризти граніт науки, а й боротися зі стереотипами, повсякчас доводити свою спроможність. Мене вразила історія астрономині Олени Казимирчак-Полонської. Гідне пошани те, як дівчинка з глибокого волинського села здобуває освіту, вибираючи «нежіночу» спеціальність. А дивує те, що та, котра все життя вивчала глибини космосу та рух комет, у старості стала черницею та читала лекції в духовних академіях Ленінграду. Видно, всесвіт такий великий, що у ньому є місце для Бога. 

84515648_1389307741275810_1342430914998697984_o

— Як вважаєш, чому ми так мало знаємо про науковиць? 

— Відповідь одна — бо не цікавимося. 

— Що робитимеш з плакатами і чи продовжуватимеш серію? 

— Передам роботи «Центру науки Тернополя», де їх експонуватимуть в лекційному залі. Думаю, не продовжуватиму серію, хоча, безумовно, на-гора вийде ще багато імен українок-учених. Мій наступний проєкт присвячений українським художницям.

84400306_1388511698022081_6768458890414653440_o

— Розкажи про нього.

— Це збірка есеїв про дванадцять українських художниць. Так, зараз багато виходить літератури, присвяченої мисткиням, це актуальна тема. Коли дослідницька платформа Пінчук Арт Центру випустила книжку «Чому в українському мистецтві є великі художниці» я навіть думала закинути цю ідею. Але моя книжка буде середнім між монографією (а такі вийшли друком майже про кожну з моїх героїнь) і сторінкою в дитячій енциклопедії на кшталт «Це зробила вона». Сподіваюся, вона буде цікавою, живою та інформативною.

84391794_1388506888022562_2511734296750850048_o

Запитувала Анна Золотнюк

Фото авторки, ілюстрації надані Марічкою ЮРЧАК