Головний тренер ФК «Тернопіль», як виявилося, місяць був поза клубом. Про це він розповів в інтерв’ю виданню "Український футбол".

Він також пояснив, чому переконаний, що навесні муніципали гратимуть краще, ніж раніше і в чому секрет силової підготовки тернопільської команди.

Принагідно розповів, якого нападника шукає команда і загалом, який стан справ сьогодні у клубі.

Чесне ім’я, хрест, півтора мільйона

— Василю Петровичу, як справи у вас? Учора (розмовляли у вівторок. — Є.Д.) мали зустрічатися з президентом ФК паном Надалом.

— Ну дивіться: з нами нормально розрахувалися за минулий рік. Зустрічалися з керівниками, перед нами поставили завдання — зачепитися в лізі. Принаймні всі негаразди, котрі були в колективі, залишилися позаду. Поставили одне одному питання, знайшли спільну мову. Тішить одне — команда буде. Причому вся структура: «Тернопіль», «Тернопіль-Педуніверситет» і «Тернопіль-Педліцей».

— Зачекайте, а що, могло не бути?

— Розумієте, виникали різні питання. Та не порушуватимемо їх, адже це все історія. Нарікали, що я веду неправильну політику, обираю не той шлях. Головне — таки вирішили, що наша дорога правильна.

— Побутувала інформація, що вас могло не бути в команді.

— Скептики дорікали, мовляв, «Івегеш зациклився на місцевих гравцях, а для того, щоби виступати, потрібно запрошувати з інших міст». Я їм відповідав: «Якби нам дозволяли фінансові можливості, то могли б піти на цей крок». Спробуйте запросити таких гравців на наші умови. Крім того, нам досі згадують отой матч із «Нивою», який вибив нас із колії і приніс непорозуміння в колектив. Кажуть, що ми втратили чесне ім’я. Хоча нашу вину досі ніхто не довів. А цей хрест доводиться досі нести. Та, знову ж таки, головне — поставили всі крапки над «і», забули старе, а хлопців «розрахували».

Усі щасливі. Зараз маємо дворазовий режим. Приємно працювати з підопічними, бо бачу, як у них горять очі. Вони налаштовані на роботу й ніхто не думає про те, що йому хтось винний. Принагідно хочу від усієї команди подякувати Сергію Віталійовичу, що зрозумів нас. Хоча наведу таку цитату, коли хлопці почули, що до мене немає довіри: «Петровичу, не хвилюйся! Надал — розумний чоловік, через півроку зрозуміє, що неправильно вчинив». А йому вистачило лише одного місяця, щоби мене повернути.

— Повернути? Ви знову щось недоговорюєте.

— Ми приховували й нікому не говорили, що мене місяць не було в команді. Та не хочу вдаватися в подробиці. Всі негаразди залишилися позаду. Команда є, я з ними. Готуємося, підійшли молоді хлопці з нашого ліцею та університету. Зараз шукаємо нападника. Якось воно буде.

— Після того, як Сергія Надала переобрали на посаду міського голови, чи зажив клуб краще?

— Ви би знали, як ми хвилювалися. В Сергія Віталійовича було багато справ, доводилося без нього справлятися. Нам «Шахтар» трішки допоміг, бо жили за рахунок виручки з квитків. Скажу так: на сьогодні заборгованостей немає. Нам виплатили всі борги, в бюджет заклали півтора мільйона. До червня ми живемо, а потім знову шукатимемо кошти. Усі кажуть, що 1,5 млн це не гроші, а для нас — гроші. Нам же потрібно підготуватися, їздити, харчуватися. Попробуйте команду (24 людини) нагодувати тричі на день. Ви собі уявляєте, що це є? А ми всім займаємося. Дай Бог, аби жоден клуб не мав із цим проблем.

Алієв чи Мілевський, дурень, кострубатий

— Хто буде далі грати за «Тернопіль»?

— Однозначно — місцеві. Думаєте, я би не хотів, аби в мене грали Алієв чи Мілевський? Де таких знайдеш? Аби знайти хорошого нападника, потрібно йому запропонувати мінімум 10 тисяч гривень. Отож шукаємо й перебираємо всіх у себе. Бачите, знайшли колись Семенця, зараз уже знову пішов. І знову не грає в «Полтаві», а забив півтора м’яча. Натомість у нас забивав і 15, і 20, і 17 за сезон. У нас увесь механізм будувався через нього. Думаєте, я дурень у футболі? Я шукаю такого футболіста, який би підійшов під наш стиль. Бувало, бачу технічного гравця: сто раз на голові, сто на нозі — що хочеш зробить. А нам треба знаєте якого? Такого, який біжить. Аби при грі від обори на контратаках вибігав у потрібні зони. Шукаємо й думаю, таки знайдемо.

— Проглядав світлини з першого тренування — усе в снігу. Як ви займаєтеся в таких умовах?

— Сніг — це хліб наш. Знаєте, чому торік так погано грали?

— Ні. Здивуйте.

— Бо тієї зими снігу не було! Ми в ньому, як риба у воді. Я усе змінив у підготовці, вже розписав плани на два місяці. Власне, все змінив, зважаючи на погодні умови. Де знайдеш кращий втягувальний збір, як не на снігу?

— Думаю, в Туреччині все ж краще.

— Нас там не буде. Проти таких команд, які займаються за кордоном, можемо протиставити лише фізику. Того року снігу не було, як наслідок, мали поганий вигляд у функціональному плані. Повірте, тільки молюся, щоб сніг був і надалі, бо навесні забігаємо. Пахи й коліна зміцнюються. Такі ми є. Мені теж мій помічник Назаренко каже: «Слухай, може, давай за рахунок матчів готуватися? Дивись, скільки матчів «Шахтар» вже зіграв». Парирую: «Петровичу, де вони грають? В Америці, Іспанії й Туреччині». А ми що тут можемо грати? Хіба на Кубок Ректора. Все на снігу! Відмінив усі зали, щоби всю роботу виконувати на вулиці. Ми не футзалісти, ми в великий футбол граємо. Так?

— Усе так. А гравці хоча би бачать м’яч?

— Авжеж! Упродовж усього тренування працюємо з м’ячами. Вранці, приміром, була робота над фізикою. Наступна — з м’ячами. Ви собі уявляєте, як на снігу втримувати м’яч?

— Уявляю . Значно складніше.

— За рахунок того й набігаємо. Пах міцніє, бо лід під низом. Хто вижив — той вижив, хто ні — той ні.

— Усі живі-здорові?

— Всі пройшли диспансер.

— Маю на увазі інше: хіба не можна на снігу травмуватися?

— Можна, але в залі небезпечніше в плані травм, аніж на вулиці. В залі зчеплення зовсім інше. А на снігу пішов у підкат, і все — купа людей лежить.

— Руки-ноги поламали, а голову відірвало.

— Та чого? Навпаки, в залі так швидше буде. Люди падають з п’ятого поверху на сніг і залишаються неушкодженими, а на землю — вбиваються.

— Хлопців змушуєте чистити поля?

— Ні. Коли багато снігу, запускаємо грейдери. Перед найближчим турніром усе почистимо. А зараз, коли снігу два-три сантиметри, то що ще потрібно? Хто кострубатий, тому навіть м’яч зупиняти не потрібно.

Прийти «чистим», «пасуть», «поперло»

— Чи плануєте взагалі виїжджати з Тернополя?

— До 15 лютого будемо вдома. Готуватимемося, відіграємо Кубок Ректора. Потім, думаю, гратимемо з Чернівцями, Рівним, Стриєм. Де будуть штучні поля, туди будемо їздити. А в березні чіплятимемося вже за якийсь турнір, бо 26 числа вже перша офіційна гра. В останній місяць мусимо три-чотири матчі зіграти на землі. Отож за міжсезоння зіграємо шість-сім спарингів. Не буде так, як у інших команд, які за міжсезоння відіграють 10–15 контрольних поєдинків. У них чому так? Бо чимало людей приїжджає на перегляд. А в нас прийде один-двоє.

— Бачив, лише Музика поїхав із Тернополя.

— Так, втрат небагато. Зараз щасливі займаємося. Не команд багато, а футболістів. Не хочу ображати певні ФК, які заманюють гравців, обіцяючи їм золоті гори. Ставлять лише одну умову — прийти «чистим», себто вільним агентом. Краще би дали нам пару гривень, аби нагодували наших малих дітей. Та не будемо їх ображати. Зараз такий час: хто хитріший, той і виживає.

— Казали, що ваших гравців півкраїни хоче. Чому всі залишилися?

— А куди я їх відпущу, з чим залишуся? У них контракти. Думаєте, за Семенця щось отримали? Обдурили мене, зачекали, коли завершиться контракт, і втік Богдан. Зараз Курила й Атласюка «пасуть». Що я зроблю? Прошу, щоби дограли до кінця сезону, а далі йшли, куди хочуть. А за півроку знаєте, скільки води спливе? Хтось вилетить, хтось заявиться, хтось зніметься. Ще два роки тому казав, що незабаром прем’єр-ліга буде так близько до нас, що навіть не насниться таке. Тоді були «Чорноморець», «Металіст», «Металург»… А нині все, як в Угорщині, Чехії й Румунії. Легіонери потрібні лише «Динамо» й «Шахтарю». Зараз відчиняються двері всім.

— Нинішнє завдання (зачепитися в лізі) звучить так, ніби «Тернопіль» лише підвищився в класі.

— Торік, коли йшли четвертими, ви, журналісти, порушили тему, мовляв, ми в прем’єр-лігу хочемо. Не ви особисто, але більшість. Водночас почалися проблеми в колективі. Зараз хочу одне — залишитися в першості. Крім того, щоби була така команда, як два роки тому, котра нікого не боялася, хотіла забивати два-три м’ячі. А футбол у нас буде. Ви маєте розуміти, що майбутнє за такими командами, як «Тернопіль». Потрібно грати своїми гравцями. Пам’ятаю, коли працював у Чехії, то в них вихованець — на вагу золота. Так і в нас. Шукаю тих хлопців, прасую, годую, ходжу за ними. Бо немає іншого виходу.

Колись думав, як гравці в 18 років можуть грати за «Мілан»? Подивіться на моїх Соколовського й Кривого. Три роки з ними мучився, думав: «Що це за футболісти?». Не виганяв, але завжди шукав причину, навіщо їх тримати далі. А тепер дивіться — «поперло». Роблю ставку на них. Так само колись було з Дубчаком і Клекотом. Бачите, треба чекати. Вірю в своїх хлопців. Хочу принести користь вітчизняному футболу.

— Навіть попри те, що ніхто вам не вдячний?

— То нині так. Усе колись зміниться, стане на правові рейки. Треба чекати. Наразі всі хочуть обдурити, наварити чимбільше. Та з часом усе виправиться. Головне — вірити.

— «Нива» — не ваша справа. Та, може, щось чули з табору сусідів…

— Кожне моє сказане слово повертають бозна-як. Знаю одне: біда в них і в нас. Кожен намагається врятуватися. Як воно буде — не знаю. Мої слова про «Ниву» мало принесуть користі. Навіть хлопців своїх намагаюся ізолювати. Бачимо те саме, що ви. У нас свої проблеми, дай, Боже, подолати їх. Чесно, немає бажання втручатися у справи «Ниви».