Ірина Небесна про посткросинг і те, чому він вчить, готику та псевдоготику
«Посткросинг надихає мандрувати — шоби побачити споруду на власні очі, помацати те, до чого можна дотягнутися», — каже тернополянка Ірина Небесна.
Вона колекціонує листівки із зображенням готичної архітектури, та подорожує, щоби побачити споруди на власні очі. Тож поспілкувалася з нею про світову та українську готику, листівки та посткросинг.
Московський Кремль і пуделиха Лаура
— З чого почався посткросинг, і чим цікавий нині?
— До посткросингу я приєдналася в лютому 2011 року. До того десь рік спостерігала за тим, які листівки отримують дві коліжанки — вони регулярно публікували фото отриманого в ЖЖ. Спершу мені здавалось, що це дуже дорого. А потім вирішила і сама спробувати. Перші ж листівки мали можливість повністю відбити все бажання продовжувати. Пам’ятаю, прийшли одразу дві: із США — із видом на... московський Кремль, і з Фінляндії — якийсь облізлий пейзаж... Обидві 80-х років випуску. Мені так образливо було, вирішила, що все, надіслала п’ять листівок, та й досить. Насправді посткросери іноді надсилають отакий старий мотлох, рідко, але буває. Але потім я отримала ще декілька, серед них фото померлого пса — власники всім розсилали фото своєї пуделихи Лаури із приписом «світла пам’ять нашому янголу» - і я вирішила, що ретро-Кремль — це ще не найгірше, зрештою, в його вежах теж є елементи неоготики.
Зараз я листівки надсилаю вкрай рідко. Спілкування з деякими людьми перейшло вже в соцмережі та листи електронною поштою. Зрештою, пошта стала в рази дорожчою. Тому я вирішила, що пора вже побачити деякі споруди наживо, а не лише на отриманих листівках.
— Яке в тебе розуміння посткросингу, приміром, чи важливо зібрати щонайбільше листівок, чи відправити, чи спілкування…
— Спершу це все ж були листівки. Така собі гонитва за кількістю: чим більше надсилаєш — тим більше маєш. Чим більше отримуєш, тим більша гарантія, що отримаєш щось із того, що тебе цікавить. А потім якось спілкування із деякими людьми перейшло вже в більш особисте. Коли практично незнайомі тобі люди раптом просто надсилають тобі листівки, бо пам’ятають, що ти цікавишся саме такою тематикою. Хтось десь на «блошці» побачив щось цікаве — надіслав. А потім і ти починаєш робити таке ж стосовно інших. Пригадую, якось мені чоловік із Нідерландів надіслав листівку із неіснуючим вже на той час собором в Новій Зеландії. Споруду знищив землетрус за рік до того. Листівку йому надіслав якийсь користувач проекту. А цей подумав, що мені вона важливіша. Отак ми ще перекидалися листівками, поки мені офіційно не прийшла моя із тим «мертвим» собором. Тоді я відіслала «позичену» назад в Утрехт. З цим користувачем до сих пір спілкуємося, якщо мені трапляються листівки із годинниками — надсилаю йому, бо він їх збирає. Ще у мене є хороша знайома — дівчина з Фінляндії Маі. О, ми вже стільки особистих драм одна одній переповіли, а ще не раз обмінювалися солодощами і просто якимись милими прикрасами. Одного разу вона мені надіслала дерев’яну підвіску у вигляді наконечника стріли. Така дужа колоритна річ — оберіг.
Взагалі посткросинг вчить щедрості. Хоч і починається він із захланності) Коли ти бачиш, що маєш щось таке, що в тебе просто лежить, а іншим принесе радість. Так, приміром, мені якось користувач із Франції надіслав старі листівки із архітектурою. Листівки 50-60-х років — вирвав із альбому. Щоправда, готика там була на двох, решта — це романська архітектура, але не в цьому суть. Іншим разом із Тайланду мені надійшов рекомендований лист. А в ньому шість листівок 20-х років. Тітка тієї жінки, американка, в 1927 подорожувала Європою, звідти привезла листівки із видами на Кельнский собор і ще декілька з Парижа та Лондона. От в мене і опинилися ті, що з Кельнським собором. «Тобі вони потрібні, бо в мене просто лежать». Так я почала збирати ще й старі листівки. Десь на аукціонах знаходила і по гривні, і по п’ять. Якось купила літографію Миколаївського костелу в Києві, потім Міланського собору, тоді знову «попався» собор з Кельну. Потім ще хтось надіслав собор Святого Віта із Праги, теж десь 60-х років листівку...
Готичний вандалізм
— Чому саме готика? І повторюся: з чого то почалося?
— Якщо чесно, то я не знаю. Почалося все ще в школі. Зараз буде щиросердне зізнання, сподіваюся, мої вчителі цього не читають. Якщо читають, то я каюся, але не жалкую) В підручнику з географії за 9-10 клас я побачила фото Кельнського собору. Аерозйомка. Про те, що це готика чи ще там якийсь стиль архітектури тоді навіть не думалось. А оскільки сторінка ще й була якраз посередині «зошита», то так... я її акуратно вирвала. Тоді ще мало в кого був ПК, а доступ до інтернету тим паче. У мене просто не було іншого вибору))) До слова, та сторінка в мене до сих пір лежить в папці, вандалізм був недаремним.
Десь через три роки в інтернеті наткнулася на статтю про собор і вичитала, що це готика. А далі, як казав Альф з Мельмака, все було як в тумані. Я почала завантажувати собі сотнями фото соборів і церков, роздивлятися їх годинами. Для мене це неймовірний стиль. Дуже суворий, але прекрасний. Коли ти розумієш, що всі ті споруди будували задовго до того, як заснували твоє рідне місто... Що тоді не було майже ніякої техніки. Що всі ці елементи витесували з каменю вручну, а не виливали з бетону в підготовлені форми. Як таке взагалі можна було робити? Оті всі вітражі... Як не крути, а без точних розрахунків таке мистецтво було б нереальним.
Любов вона якась така — коли важко виділити якусь деталь, за що ти любиш. Ти любиш все разом, а деталі обожнюєш. Отак в мене з готикою.
Потім я в інтернеті побачила, що є книга Рольфа Томана — про готичну архітектуру, живопис та скульптуру. Майже 10 років тому вона вже коштувала майже 1 000 грн. Це були шалені гроші. Посктросинг став альтернативою — можна було збирати свій власний альбом із готикою. А десь через рік після того подруга привезла мені ту книгу з-за кордону, там заплатила за неї 10 євро. Ну, і що, що вона німецькою?) Зате в мене з’явилися 520 сторінок і 3,5 кг щастя. Це, напевне, одна із найцінніших книг в моєму домі.
Трансепти, контрфорси, нервюри, аркбутани
— Чи в тебе є фаворити у готичній архітектурі? Якщо як – то які? Я маю на увазі і готику певних країн, і конкретні споруди, чи є в тебе окремі течки зі, скажімо, Рейнським собором чи Паризької Богоматері? І готицькі деталі – приміром, вітражі, сигнатурки, горгульки…
— Раніше ідеалом вважався Кельнський собор. Напевне, він і нині поза конкуренцією. Хоча іноді мені здається, що побачене мене, може, й трішки розчарує, бо очікування за стільки років колосальні. Тому я відтягую той візит вже роками). Але насправді факт, що креслення собору були незмінними більше 600 років — вражає до сих пір.
Зараз фаворитів немає. Коли почала подорожувати, зрозуміла, що це питання смаку: іноді тебе може вразити звичайний костел, а собор не зачепити зовсім. Все ще дуже залежить від того, хто там «господарює»: францисканці, домініканці — це все вливає на внутрішнє убранство споруди.
Але чомусь зовсім нема сентиментів до Собору Паризької Богоматері — геть не мрію його побачити. Натомість з радістю би поїздила Нормандією: Руанський собор, стільки разів згаданий Гі де Мопассаном, абатство Мон Сен-Мішель. Зрештою, готика зародилася в цій країні, тому там в маленьких містечках теж є чимало цікавого. Взагалі посткросинг надихає мандрувати — шоби побачити споруду на власні очі, помацати те, до чого можна дотягнутися.
Хоча в плані готики мені все ж найцікавіша, напевне, таки Німеччина: Ульм, Мюнхен, Кельн, Аахен — тому ця країна ще мене дочекається.
Ще мені дуже подобається цегляна готика, тому так тішить, що її багато в сусідній Польщі. Цієї осені були з подругою в Гданську. Полізли на оглядовий майданчик на даху. Поки піднімалися, подивились, як виглядають нервюри «з вивороту» - де б я ще таке побачила? Взагалі у мене дуже класні друзі, які підтримують моє захоплення. Улюблений сценарій: коли ми заходимо в костел і мені кажуть: «ну, розказуй!». І я заводжу лекцію про трансепти, контрфорси, нервюри, аркбутани і т.д.) Іноді шкодую, що не стала мистецтвознавем. Розумію, що я самоучка і мої знання ну дуууууууууууууже поверхневі.
Окремі теки колись заводила за країнами. Потім старалася тримати за власне періодами: рання готика, зріла, пізня, псевдоготика. Тепер знову повернулася до поділу за країнами.
Так, колись почала збирати вітражі і гаргульок, але не пішло. Мабуть, це все ж не такі цікаві туристам речі, тому їх не так масово випускають. А мультив’ю (листівка, на якій є декілька фото у вигляді колажу) — не такі цікаві, бо не там роздивишся деталі. Хоча загалом, коли починаєш докопуватись до деталей, то дізнаєшся, що в соборі Святого Віта є вітражі за кресленнями Альфонса Мухи, а в Реймському соборі — Марка Шагала.
— Цікаво, до речі, чи траплялося тобі помічати, в яких країнах готичну архітектуру/мистецтво пропагують найбільше.
— Насправді то буде дуже суб’єктивно, адже тобі намагаються надіслати максимально те, що ти хочеш отримати. Якщо у Франції, Польщі, Німеччині готику знайти не проблема, то де її взяти в Сербії? Чи в Штатах? Натомість ти отримуєш, скажімо, листівку із Португалії із начебто готикою, а потім дивишся — щось не те. А це ніяка не готика, це суто їхній стиль архітектури, який має назву «мануеліно» - чимось схоже на готику, але замість трилисників там плоди граната на колонах чи взагалі морські мушлі. А замість гаргульок може сидіти броненосець чи якийсь міні-кенгуру. Такі моменти також дуже цінні, особливо, коли потім випадає нагода побачити то все на власні очі.
Тальовський тернопільський та львівський
— А як справа з українською готикою на листівках?
— Ох... ну, тут дуже сутужно. Бо проблема у майже повній відсутності готики як такої в самій архітектурі. В моїх очах трішки рятує ситуацію псевдо-готика, але тут теж не без сумних прикладів. В Україні є проблема із листівками, де зображена саме архітектура. Можливо, туристам вже простіше зробити сотню кадрів на смартфон, аніж купувати листівки, тому нема попиту — нема і пропозиції...
— У твоїй підбірці є робота Тальовського, реалізована в Тернополі?
— Ну, от, власне, роботи Тальовського — це сумний приклад. Так, є стара листівка-літографія Парафіяльного костелу роботи Тальовського, із маркою 1926 року. Про костел мені багато розповідала бабуся, був період, коли я часто намагалася уявити, як це — коли замість ЦУМу стоїть костел. Тому дуже тішуся, що цього року відкрили хоча б його макет — для мене це дуже важлива подія. Ну, і звісно є досить багато листівок із львівською Ельжбетою, теж роботи Тальовського. На цьому, мабуть, все. Не пригадую, щоб ще десь бачила його проекти на листівках. Тому довелося всіма правдами і неправдами їздити і фотографувати його роботи самій) Якось підмовила друзів зі Львова поїхати в Кам’янку-Бузьку — лише заради одного його костелу там. З подругою вишукували в Кракові квартал із його спорудами — знайшли. Дуже раділа)
Взагалі в мене є два улюблених архітектори, які працювали в Україні. Обидва — поляки, обидва часто працювали із псевдо-готикою: Тальовський і Городецький. Останнього найчастіше знають завдяки київському «Будинку з химерами». Хоча він також і співавтор Миколаївського костелу в столиці, і ще дуже багатьох цікавих робіт.
— І наостанок. Розкажи в загальному про колекцію. Чого в ній найбільше, чого найменше. Чим мрієш поповнити.
— Загалом в колекції близько 300 листівок. Найбільше в ній костелів — це факт) Найменше — вітражів. От вітражів хотілося би побільше. Але під час подорожей бачу, що такі листівки не так часто друкують. Мабуть, зробити вдалий кадр важче... Не знаю. Ну, і гаргуль із химерами теж би хотілося — але з ними ще гірше, аніж із вітражами.
Оскільки зараз посткросингом нечасто займаюся, то і колекція росте дууууууууууже помалу. Рятують ситуацію друзі, які з-за кордону привозять іноді мені одну-дві. Сама теж намагаюся із кожного міста привезти листівку, якщо там є готична архітектура.
Запитувала Анна Золотнюк
Фото надані Іриною Небесною
