Виглядає на те, що все більше людей цікавиться історією свого міста чи села, а соціальні мережі та сучасні технології сприяють цьому. Приміром, Володимир Мазяр із Залізців для того, аби зібрати чим більше інформації про своє селище міського типу, а ще згрупувати однодумців, створив фейсбук-спільноту ‎Zaliztsi, Załozce, Заложці, Залізці.

— Спершу я хотів зняти фільм про історію Залізців від найдавніших до наших часів. Але зрозумів, що для цього мені потрібні ресурси — технічні, інформаційні та людські. Тож зараз завдяки групі накопичую їх, — розповідає чоловік. — Цікавить мене історія не тільки Залізців, а всього залозецького куща, адже з 1944 по 1962 це був районний центр.

96821919_3039810322708097_7235835268765319168_n

У групі співрозмовник викладає світлини із людьми та об'єктами, котрі пов’язані із Залізцями, розповідає їх історії та пропонує тим, хто знає більше, долучатись до розмови, викласти свої світлини.

— Моє зацікавлення історією почалось із книжки про Залізці. Пізніше, коли приїжджали родичі з Польщі, звернули увагу на запущений стан деяких історичних будівель, костелу, кладовища. Тож для мене ця група можливість пояснити людям важливість збереження пам’яток. Думаю, кожен має писати свою історію та історію місця, де народився, а ще дбати про збереження об'єктів минулого.

[caption id=«attachment_286994» align=«aligncenter» width=«384»]

2_n

Графиня Ціньська, остання власниця Залізців і еліта краю на відкритті школи, 1932 рік[/caption]

Поки левова частка світлин, котрі викладає співрозмовник, із його архіву, до більшості пише пояснення, аби був зрозумілий контекст.

— У мене збереглось багато родинних фотографій. Оскільки частина моєї родини українська, а інша —  польська, то ці світлини показують життя обидвох громад. Зараз у мене є 1400 фотографій. Найдавніша — 1905 року, а ось у мого троюрідного брата, котрий теж цікавиться історією, є й старіші світлини — з 1881-1890 років, я маю їхні скани. Шкода, що поки односельці мало приносить фотографій. Я задумував цю спільноту як таку, де кожен писатиме про себе. Але люди чи бояться коментарів, чи бояться розповідати свої історії. Коли мені приносять фотографії, сканую їх та віддаю. Найбільше у мене є фото радянського періоду, трохи менше українського, бо багато людей не вважають, що події кількарічної давності це історія, зовсім мало фото часів визвольних змагань, але це й зрозуміло — зберігати такі документи було небезпечно.

[caption id=«attachment_286990» align=«aligncenter» width=«462»]

1

Читальня «Просвіти» й українські діячі Залозецького краю, 1938 рік[/caption]

Запитую про найзнаковіші світлини в добірці співрозмовника.

— Символічним для мене стало фото церкви Пресвятої Покрови Богородиці Марії Діви, зроблене в радянські часи. Добре пам’ятаю той костел — всередині склад штучної шкіри, у захристії зберігали міндобрива. Іноді ми навіть знаходили поблизу людські кістки. Малими ми часто грали на тому подвір’ї у футбол — на стіні були намальовані ворота, куди ми били м'ячем. Тоді це здавалось нормальним. А потім я зацікавився історією, зненавидів подвійну мораль радянської системи та порвав із комсомолом. У двадцять шість років я вперше пішов до сповіді. Інша важлива для мене світлина, котру надала пані Єва. Якось запитав, чи не має вона старих фотографій, мене цікавили ті, на котрих би були леви, котрі колись стояли біля музичної школи. Вона сказала, що має. На фото, зробленому в 1974 році, її дочка у вишиванці в день першого причастя. Це фото дуже важливе для мене — воно показує, що й в ті часи люди ходили до церкви, дотримувались традицій. Є багато світлин, котрі розповідають, яким було минуле — у мене є фото війта села, зроблене місцевим відомим фотографом. І фото війта уже через кілька років, коли його вислали в Сибір, зроблене сусідами... Приємно було отримати фото з Америки від Марійки Барабаш — на світлині її дід, котрий мігрував у Америку із Залізців, потім до нього приєдналась частина родини. Такі фото, як на мене, дуже важливі — це частина родинної історії. Також дуже важливі для мене матеріали, котрі стосуються костелу святого Антонія, котрий був побудований в XV столітті, та замку, зведеного у XV столітті, обидві будівлі зараз у руїнах, проте важливі e історії Залізців. Дуже цікаво спостерігати за тим, якими вони постають на фотографіях різних років. 

[caption id=«attachment_286991» align=«aligncenter» width=«523»]

5

Дочка пані Єви в день першого причастя[/caption]

На багатьох радянських світлинах промисловість села.

— Певний час у місті було близько півсотні виробництв, серед них шкіргалантерейна фабрика, фабрика із виготовлення чорнил, маслозавод, морозива. До речі, у мене є фото бочок, у котрі колись фасували морозиво — було то в 50-70 роки. Коли ліквідували район, частину перенесли, частина залишилась і занепала в дев’яності. Крім того, маю багато фотографій про дозвілля, особливо про спортивні змагання, тоді популярними були футбол, гандбол, шахи, теніс, лижі. Звичайно, багато займалось водним спортом, адже у Залізцях є кілька ставків — особливо цікаві фото міжвоєнного періоду із байдарками та радянського із катамаранами. Окреме зацікавлення — ремесла, котрими займались у Залізцях — намагаюся зібрати їх чим побільше, як на мене, вони можуть бути актуальними й нині. 

[caption id=«attachment_286992» align=«aligncenter» width=«698»]

4)

Операція в Заложцівській районній лікарні, радянські часи[/caption]

Крім світлин, співрозмовник записує історії мешканців населеного пункту.

— Мені допомагає те, що у Залізцях мене добре знають і я всіх знаю. Я часто спілкуюсь зі старожилами, прошу їх розповісти те, що вони пам'ятають. У час карантину ми годинами говорили телефоном. Вважаю, якщо не цінуватимемо нашого минулого, то цінність місця як такого зникне, люди виїжджатимуть... Залишаться тільки сонячні батареї. Хочу, аби ми створили спільну історію Залізців.

[caption id=«attachment_286993» align=«aligncenter» width=«947»]

3png

Залозецького замку 90-их років позаминулого століття[/caption]

Анна Золотнюк

Фото надані Володимиром Мазяром