Її звати Настя. Їй ще немає 20. Із них два роки вона служила в Українській армії, рік – в АТО. Демобілізували за станом здоров’я. Коли Настя на контракті отримала першу зарплату – страшенно здивувалася. Вона не знала, що за службу платять гроші.

У Насті чотири брати – три старших і один молодший. Жоден в армії не був. Ні про яке АТО й мова не йде.

- Коли у школі дівчата ішли на медико-санітарну підготовку, я втікала до хлопців, на допризовну підготовку і вчилася складати і розкладати автомат. Ще тоді я знала, що піду служити.

Коли дівчина уклала контракт, держава в обличчі військкома пообіцяла, що Настя служитиме недалеко від дому і буде поваром. Після навчань її відправили у Бахмут. Замість готувати страви для солдатів, вона відчищала бронежилети від шматків тканини та шкіри поранених. А коли старші, піджартовуючи, попросили її принести кави, вона попросила комбата відіслати її на «передок». Комбат добряче облаяв дівчину, солдатам надавав лящів і кави вони більше не просили, принаймні у Насті.

Одного разу Настя ще з однією дівчиною пішла до крамниці ввечері. Місцеві розбили пляшку і «розмалювали» їй увесь живіт, який і досі в шрамах. Так у Насті випадково виявили хворобу серця і через два місяці демобілізували.

- Я полікуюся, знову пройду медкомісію і повернуся в АТО.

Як у 18-річної дівчини «не виявили» серйозного захворювання серця? Так як і в багатьох схожих до неї, а в багатьох не схожих – виявляли «проблеми зі здоров’ям», яких не було зроду.

- Скільки коштує твоє пальто? Я теж таке хочу! – якось сказала Настя.

Я пояснила, що під час служби вона могла купувати собі по чотири таких пальта у місяць.

- Я відсилала гроші додому, на ремонт, на нові меблі. Трохи лишала собі. А навіщо мені гроші? Форму купила відразу, харчі волонтери привозили. Нам, правда, лише розвантажувати доручали, давали не все, але ж і голодні не ходили.

Настя зрозуміла, що у житті можна розраховувати лише на себе, коли її тата вбив штахетою за пляшку сопливий односельчанин. Відтоді вона собі за тата і за маму. А мамі – за дочку і за синів, які могли б служити і допомагати матері.

Єдине, що змусило б більше не повертатися на війну, каже Настя, це хороший хлопець і майбутня власна сім`я. Нехай би так і сталося. Бо таких Настусь дуже мало. І так страшно їх втрачати.