Іванна Сохацька-Мацишин іконописиця, живописиця, мешканка Почаєва. Закінчила Кам'янець-Подільський Національний університет за спеціальністю «Реставрація творів мистецтва», відтак навчалась у Львівській академії мистецтв за спеціальністю «Реставрація творів мистецтва». Багато її іконописних робіт прикрашають стіни храмів Тернопільщини та Рівненщини, зберігаються у приватних колекціях.

Про живописні та сакральні роботи, деталі їх створення й те, що особливого в образотворчому мистецтві, я й поспілкувалася з мисткинею.

— Пані Іванно, як і чому вирішили стати художницею?

— Я любила творити з дитинства. Завжди захоплював процес створення чогось нового — чи то малюнка, чи аплікації, чи одягу для ляльок. Тому, навчаючись у школі, почала відвідувати гурток малювання. Саме там здобула перші знання про побудову композиції, рисунок, види й техніки живопису, а також пішла на свій перший пленер. Мабуть, це було не просто хобі, а щось набагато більше.

Я — естет. Люблю гармонію в усьому, що мене оточує: людському тілі, одязі, побуті та природі. Тому і при виборі професії керувалась тим, що хочу займатись творчою діяльністю. А навчання в мистецькому навчальному закладі та оточення талановитих людей лише додало бажання стати художницею.

— Ви займаєтеся іконописом і живописом. Яка головна різниця у створенні сакрального та світського зображення?

— Головна різниця полягає в тому, що сакральний образ регламентується канонами, дотримання яких є обов‘язковим. В іконі все є символічним, починаючи від проклейки дошки, наклеювання паволоки (лляного полотна) й левкашення (нанесення левкасу), закінчуючи золоченням та підбором кольорової гамми. Також існують певні правила, за якими визначається послідовність і порядок розміщення на роботі святих, положення частин тіла, тип і колір одягу. Святого, зображеного на іконі, обов’язково треба підписати, а ось автор ікони ніколи не вказується.

Натомість під час створення світського зображення можна повною мірою проявити себе: показати не тільки власне бачення теми, а й передати свій характер, настрій та відчуття.

Тож, гадаю, основною відмінністю між сакральним та світським зображення є та, що у живописі присутня чуттєвість.

125211471_366855957919267_1472411106989364691_n

— Чому вам подобається створювати ікони?

— Це дуже кропіткий процес, котрий вимагає ретельної праці. Ікона створюється за декілька послідовних підходів і мені як перфекціоністу цікаво з ними вправлятись.

Спочатку треба підготувати дошку — зазвичай використовують липу або кипарис. Відтак — зварити клей та проклеїти основу. Згодом наклеїти паволоку. Тоді тонкими шарами нанести ґрунт, треба слідкувати за тим, аби ідеально висушити кожен шар перед тим, як нанести наступний, потім слід відшліфувати поверхню. І аж опісля можна приступити до створення малюнка.

Розрізняють канонічний та академічний іконопис. Я працюю в академічному та виконую образ у лесувальній техніці, тобто наношу фарбу тонким шаром. Це і є мій улюблений процес — кожен шар напівпрозорий і під ним можна розгледіти попередні, потім вони об‘єднуються в одне ціле та створюють ілюзію об’ємного зображення та роблять його максимально реалістичним.

— Ви виконали доволі різноманітних ікон. Можливо, у вас є улюблений сюжет чи герой ікон?

— Кожен сюжет по-своєму цікавий. Але працювати над сюжетними й  тематичними композиціями мені подобається найбільше.

— Якими засобами в іконі створюється святість, що говорити нам про те, що перед нами не просто сцена мирського життя, а життя святих?

— Кожна частинка образу випромінює світло та святість. Насамперед це видно у ликах (обличчях святих). Саме вони мають найбільший емоційний вплив на глядача. У них — уся молитовна зосередженість, а в очах — любов до всіх-всіх: і друзів, і ворогів.

Важливо: якщо картину хочеться розглядати й розглядати, то перед іконою виникає бажання схилити голову та помолитись. Ікона позбавлена емоційності та чуттєвості.

125432447_816634025828089_4708983775805900686_n

— Чого вчить іконопис, які його уроки можна перенести в живопис?

— З однієї сторони, створення сакрального образу, ніби сковує художника, проте з іншої, — відкриває нові горизонти для експериментів із технічними ходами та пошуком передачі кольором фактурності, а також можливість повправлятися у гіперреалізмі.

Тому, попри рамки, в які потрібно вписатися іконописцю і те, що на іконі не вказано автора, його легко можна впізнати по колористиці, стилю й манері письма. До прикладу, ікони Івана Рутковича, українського іконописця кінця XVII — початку XVIII століття доби бароко, який працював переважно у Жовкві, — неможливо сплутати з роботами інших авторів, і при тому вони вписуються в іконописний канон.

125490995_376607696740724_2176687241389985424_n

— Отже, якщо в іконописі автор ніби “ховається”, то в живописі може показати себе вповні. Розкажіть, де, на вашу думку, живопис й іконопис перетинаються?

— Якщо порівнювати академічний живопис та академічний іконопис — відмінностей буде доволі небагато і вони, зазвичай, будуть полягати в тому, що ікона створюється відповідно до певних образотворчих догм.

125885787_198440135075190_7082916823894195230_n

— Ви працюєте з різними жанрами живопису. Творчі пошуки у яких вам найцікавіші?

— Найбільше люблю працювати з архітектурним пейзажем і портретом.

— Як обираєте, що зображати, якою має бути будівля, аби вона вразила вам і вам хотілося її намалювати?

— Мене дуже цікавить історія архітектури. Подорожуючи, я завжди з насолодою споглядаю картуші, фризи та ліпнину стародавніх будівель. Для мене красиво спроєктовані та оздоблені споруди — окремий вид мистецтва. Особливий захват викликають архітектура бароко, рококо, готики та класицизму. Їх можна розглядати вічно і кожен раз бачити щось нове. Ось і почала малювати ті місця, які припали мені до серця.

125403351_431889494471574_2105777566312409380_n

— У вашому доробку помітила кілька портретів. Які типажі вам цікаві?

— Кожна людина по-своєму особлива та красива, має свою родзинку. У портреті важливо її помітити й підкреслити. Мені завжди цікаво працювати над портретами старших людей, адже тоді треба передати не тільки схожість, а й те, що вони пережили багато й показати, зокрема, через красу зморшок.

125519042_210677713779469_6767572398877355489_n

 

— Що найважливіше у зображенні людей?

— Важливо показати не лише “обгортку”, а й внутрішній світ людини, її характер і темперамент.

126059389_3661860430501356_6693118643669308025_n

 

— І наостанок. Як вважаєте, що найголовніше передати у картині?

— Для мене найголовніше додати до творіння частинку своєї душі, щоби глядач зміг відчути ту емоцію, яку я вклала у картину. Я вважаю, що якщо твір створений у піднесеному настрої і під час написання художника переповнювали світлі почуття, то й ті, хто споглядатиме твір, відчують це світло у своєму серці.

Анна Золотнюк