Казкові мініатюри фотографа з Тернопільщини
Огірки, гарбузи, інша городина, а ще гриби, старі пляшки та різноманітні вази — «моделі» фотографа Оксани Острійчук із села Біла Чортківського району. За допомогою них, а ще спеціальної поверхні, різноманітної тканини та інших деталей, вона створює характерні натюрморти.
Фотографією пані Оксана почала займатися у 2010 році, хоча й перед тим світлини приваблювали її. Нині вдало поєднує фотографію із любов’ю до вирощування квітів, овочів та фруктів. У її домашній фотолабораторії ці, здавалося б, ординарні об’єкти перетворюються на об’єкти мистецтва. Ідеї для композицій народжуються в різний час — і коли працює над фото, і коли виконує певну роботу. Каже, на те, щоби побудувати композицію, потрібно небагато часу, щоправда, треба ретельно пропрацювати всі деталі — на макрорежимі, котрому надає перевагу, всі пилинки та небажані дещиці дуже помітні, а ось доволі багато часу треба, щоби опрацювати зображення у графічному редакторі.
Один із улюблених жанрів Оксани Острійчук — макромініатюри, тобто натюрморти, зняті в макрорежимі. Для таких і об’єкти мають бути відповідні — на фото з’являються тендітні квіти, пелюстки, насінинки та плоди.
— Доброго дня, пані Оксано. Прочитала, що один із ваших улюблених жанрів — макромініатюра. Чим вона вас захопила?
— Доброго дня! Навіть не знаю, чи існує такий жанр, адже це слово я сама придумала для позначення маленьких натюрмортиків, які полюбляю знімати.
А чим це мене захопило? Точно й не скажу. Можливо, тим, що знімаючи такі роботи, мимовільно поринаєш у малесенький світ, майже чарівний, в якому жила Дюймовочка. Тут можуть бути мініатюрні вазочки з плодів чи мушельок, возики зі шкаралупок горіхів, човники із пелюсток квітів чи скринька з гарбузиків... Єдине, що обмежує тебе у цьому світі — це твоя фантазія.
— А чому саме натюрморти вас зацікавили?
— Натюрморти приваблюють мене тим, що у цьому жанрі ти не залежиш від погоди, людей чи обставин. Можна продумувати ідеї композицій, а можна й творити спонтанно. І найголовніше, мабуть, для мене — те, що для зйомки натюрмортів не потрібна дуже дорога та професійна фототехніка чи спеціальне обладнання. Зараз я знімаю на трохи покращену цифрову 20-тимегапікселу «мильничку», а раніше користувалася ще простішою на 10 мегапікселів. Крім того, для натюрмортів в якості «моделей», як ви зазначили, згодяться практично будь-які об'єкти, що під рукою.
— Розкажіть про свою домашню фотолабораторію.
— Ну, фотолабораторія — це дуже гучно сказано. Все, що у мене є — стара велика рама від картини, на яку я прикріплюю тканину-фон, яких у мене поки є лише три: чорна, сіра та світло-зелена. Активно використовую старий поточений часом і шашелем комодик, який відкопала в коморі. А мій улюблений фотореквізит — це квадратний шматок скла, пофарбований з одного боку чорною фарбою для отримання дзеркального зображення об'єктів. До речі, використовувати його для фото мій улюблений прийом, я б навіть назвала його «фірмовим», якби була відомою.
— Чи не найбільше мені запам’яталися ваші фотографії із гарбузиками — вони такі різні та фактурні. А розкажіть, які ваші улюблені об’єкти для знімання?
— У мене є багато улюблених об’єктів для зйомки, вони залежать від сезону. Навесні це, безумовно, кульбабки, влітку — соняшники та інші квіти, фрукти та овочі. А фаворитами осені, звичайно, є гарбузи, ну і ще кольорове листя, буває, поєдную те й те. Ще один чудовий об'єкт для натюрмортів — гриби, тож щастить, коли у нашій місцевості грибний сезон. Окремо слід сказати про яєчні та горіхові шкаралупки. Багато маю з ними робіт, переважно на весняну тематику. І, звичайно ж, малесенькі курчатка — знімаю з ними великодні серії вже кілька років поспіль.
— Чи є ті рослини/фрукти/овочі, котрі вирощуєте спеціально для того, щоби їх потім сфотографувати.
— Так, ті ж декоративні гарбузики: маленькі, різного кольору та форми, з «бородавками» та візерунками. Також посадила кілька кущиків дикого люпину (ходила в ліс спеціально за ним). Ну і, звичайно, квіти. Вони, а конкретніше тюльпани, — ще одне із моїх захоплень. Маю понад сто сортів цих чудових весняних квітів, які є розкішними моделями для натюрмортів.
— І те ж про предмети, котрі вибираєте для зйомки. Прочитала, що ви збираєте різноманітні баночки й посуд, очевидно, що тканину теж підбираєте заздалегідь... Тож розкажіть про те, що творить атмосферу фото.
— Так, я збираю, купую, знаходжу різні милі дрібнички. Це всілякі баночки-скляночки від найменших флакончиків з-під парфумів до велетенських бутлів, в яких колись робили вино. Також люблю речі з натуральних матеріалів: плетені кошички, дерев'яні дрібнички, іноді спеціально шию з мішковини маленькі мішечки. Якось знайомий майстер виготовив для мене маленький вітряний млин, який використала для фото із курчатками за мотивами пісеньки «Два півники горох молотили». Саме такі різноманітні цікаві дрібнички й творять атмосферу та сюжети фотографії.
— Як продумуєте композицію?
— По-різному буває. Іноді, як я казала, ідеї придумую наперед, іноді навіть записую, щоби не забути. А буває, ідея та сюжет народжується спонтанно. Якийсь магічний «клац» у голові. І тоді треба все кидати та бігти втілювати задум, як кажуть: ловити натхнення за хвіст. Буває, чітко уявляю композицію, а буває, лише загальні риси, саму ідею, а дрібниці та деталі допрацьовую під час зйомки.
— Цікаво, що ви також творите історії, приміром, вкладаєте гарбузик на возик, де колеса — «шапочки» жолудів. Як ви вигадуєте такі фото?
— Мабуть, це тому, що в дитинстві дуже любила казки та уявляла всі чарівні предмети, про які в них було написано. А, може, тому, що десь глибоко (а може і не дуже глибоко) я залишаюся дитиною з трохи магічною уявою та вірою у казку і дива. Мабуть, одним із найбільших джерел натхнення на казкову тематику є старі листівки художника Володимира Зарубіна, вони з різними милими звірятками, новорічні та вітальні на різну тематику. Я й досі їх колекціоную, але тепер, на жаль, знайти їх стає все складніше та складніше, бо багато хто викидає чи спалює стару непотрібну макулатуру, серед якої, зазвичай, є ці чудові поштові листівочки. Тому, хто має такі, дайте знати — із задоволенням їх придбаю.
— Як фотографія вплинула на ваше бачення світу, можливо, розвинула увагу до деталей?
— Можливо, так. Це заняття вчить помічати те, чого інші не бачать чи не звертають уваги. Наприклад, ті ж дрібнички, баночки-скляночки. Коли я щось таке цікаве бачу, то майже автоматично уявляю, як це можна використати для натюрморту. Буває, купую зовсім не потрібні мені речі чи продукти, яких не люблю, лише через те, що вони мають красиве та фотогенічне упаковання. Так, одного разу побачила оливкову олію, яку на дух не переношу, в оригінальній скляній пляшечці з вушком, і купила саме через ту пляшечку.
А ще це запитання можна розглянути з іншого боку. Фотографія допомагає мені розслабитись, хоч на короткий час забути про проблеми та буденну рутину й політати у світі фантазій. Як колись модно було говорити, фотографія для мене — це сублімація, спосіб позбутися негативних емоцій чи того, що гнітить на підсвідомому рівні.
— Ви якось сказали: «Люблю роботи зі змістом». Що вкладаєте у ці слова?
— Це роботи, які мають відкритий чи прихований сюжет або значення. Наприклад, колись, дуже давно, робила маленьку серію фотоколажів із квітами соняхів (квітучими та перецвілими) на філософську тему швидкоплинності молодості та життя. На цю роботу мене надихнув роман Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея», тому й назвала її так само. Найулюбленіша тематика, особливо у макромініатюрках, — це кохання, сім'я, дружба. Маю «сімейні серії» з гарбузами, грибами та квітами.
— Здається, у вас багато сезонних робіт. Бачила, що остання ваша серія зі сніговичками. А які живі об’єкти фотографуєте взимку?
— Зима, зазвичай, це період спокою та відпочинку у фотографуванні. Якщо, звичайно, не випаде якийсь цікавий сніг чи іній, або мороз не намалює цікаві візерунки на шибках. Але таке тепер велика рідкість, на превеликий жаль. Найчастіше взимку створю новорічні серії листівок, як цьогорічні із сніговичками. Для цього використовую з природних матеріалів тільки гілки ялини або сосни, шишки, горіхи, жолуді.
— Коли вам найкраще твориться?
— Найкраще, мабуть, навесні, коли прокидається від зимової сплячки натхнення і в голову приходять нові ідеї. Коли з'являються перші маргариточки, кульбабки, листочки. Тобто все те, що мені потрібно для моїх мінінатюрмортиків. Але кожна пора року по-своєму багата на задуми та об’єкти для їх втілення. Літо та осінь теж насичені сезони, особливо осінь з її кольорами та щедрими врожаями.
— Побачила у вас серію «Опенькові історії», а які ще серії ви відзняли?
— Серій маю дуже багато та різних. Це й серії із соняшниками, з лісовими полуничками, з малиною, кульбабками, гарбузами, грибами тощо. Усіх так одразу й не пригадаю. Минулого літа, наприклад, робила серію «Хронологія цвітіння» — це фото, у яких викладені квіти різних рослин (яблуня, вишня, барвінок, маргаритки) на різних стадіях цвітіння: від найменшого бутончика і до повністю розкритої квітки. Ще робила серію фотоколажів «Годинники» із квітів, кульбаб, полуниць і навіть грибів.
— І наостанок. Як гадаєте, що головне у фотографуванні натюрмортів?
— Мабуть, уява та терпіння, образне мислення. А ще посидючість, наполегливість й витримка. Адже буває, що довго складаєш хитромудру композицію, де щось може висіти на ниточці, щось триматися на пластиліні, а щось і на «чесному слові» чи у повітрі (сміється — І.В.) І от буває, що один необережний рух чи дихнеш не в той бік, і все треба робити заново.
Але найголовніше, як на мій погляд, — це любов до того, що робиш. Якщо це приносить тобі задоволення і радість — це найголовніше.
Інна Віконська
Фото надала Оксана Острійчук
