На цьогорічних "Дзвонах Лемківщини" спілкувалася з Михайлом Тиханським. Він - один з перших директорів "Музейного комплексу "Лемківське село" на громадських засадах, надзвичайно цікава й багатогранна особистість. Панові Михайлові та кільком його товаришам належить ініціатива створення музею лемківської культури при товаристві "Лемківщина" (1996 рік). Це єдиний в Україні музей, де зберігається найбільше історичних пам'яток мистецтва і побуту переселених лемків, особливо сакральних речей християнства.

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього, - каже пан Михайло. - Так і ми лемки, котри зогнані з усіх куточків нашой рідной Лемківщини, розселені у мальовничому краї Монастирищини. За свої гроши створили чарівний музей-скарбничку наших дідів прадідів, в яким змогли спомнути, одродити, зберегти і примножити нашу незабутню культуру, звичаї, співучу мову і де наши діточки своїми ручками і миленькими оченятками мают нагоду притулитися до наших строїв, релігії і краси, котра привезена з далекого і рідного краю".
У першому експозиційному будиночку під тематичною назвою "Лемківська світлиця" зберігаються старовинні ікони 19-20 ст., вишиті рушники, сорочки, плахти, церковні фани, обруси, священичі ризи, стародруки, престол, дзвіночки, стародавній хрест, підсвічники, лампадки, нотна книга 1750 року. У невеличкій кімнатці викласти всі зібрані експонати практично нереально. На підлозі у скрині зберігається ще десь з 200 речей - різнобарвного вишиття. Пан Михайло згадував цікаві історії ще з дитячих років, коли ще малим з хлопцями робив "екскурсії" на стрих до сусідів - а там було безліч церковних образів, і все це під носом у комуністичної влади...

Про кожен музейний предмет він розповідає з особливою ноткою у голосі, як тато про дитя. Тому й не дивно, що саме цей чоловік є заступником голови оргкомітету фестивалю, його старостою. А ще головним "підпалювачем" головної Ватри. Це велика честь, на яку треба заслужити.

Валентина СЕМЕНЯК.

Фото автора.