1 березня у книгарні «Є» відбулась зустріч з відомим тернопільським письменником та журналістом, дворазовим лауреатом конкурсу «Коронація слова» та автором концепції «Тернопільська альтернатива», Олександром Вільчинським .

Якщо говорити про його життя, то можна з впевненістю сказати, що Олександр Казимирович - дуже багатогранна особистість. На початку свого шляху він працював журналістом в Одесі, потім переїхав у Тернопіль. Майже 8 років обіймав посаду головного редактора міської газети «Тернопіль вечірній». Був депутатом Тернопільської міської ради двох скликань поспіль, а також — прес-секретарем, працівником обласного центру зайнятості, шеф-редактором видавництва, заступником головного редактора журналу «Книжник-review» (м. Київ).
Зараз же працює викладачем на кафедрі журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка і веде авторську колонку в газеті «20 хвилин».

Щодо творчості, то Олександр Вільчинський - автор оповідань та повістей «Що скаже батько», «Дежавю. Спроба повернення», романів «Неврахована жертва», «Суто літературне вбивство», «Останній герой», «Віагра для мера» та антиутопії «Льодовик».

Що найцікавіше, роман «Суто літературне вбивство» — лауреат «Коронації слова — 2002», за роман «Останній герой» отримав гран-прі та першу премію «Коронації слова — 2003», то ж Олександр Казимирович чи не єдиний тернопільський письменник, що виграв вищезгаданий конкурс.

Також, Олександр Вільчинський – автор концепції «Тернопільська альтернатива», де означує літературний феномен, що склався на рубежі 2000-х років на Тернопільщині.

• Саме життя мені підказало. Чомусь сталось так, що на межі 1990-х і 2000-х років у Тернополі з’явилось декілька письменників, які почали писати і десь звучати на всеукраїнському рівні в жанрах так званої масової літератури. Першим був Сергій Ухачевський, його роман «Пройдисвіти», наступне ім’я – це Леся Романчук, такі жіночі романи, мені здається найкращі в її творчості, і Олексій Волков, який був і переможцем «Коронації слова» і написав кілька пречудових детективних романів, ще сюди можна зарахувати Анатолія Севирина, його повість «Лежачого не б’ють». Ці всі автори навернули мене на ідею написати таку статтю, я назвав її «Тернопільська альтернатива», опублікував в кількох виданнях. Хоча з того часу вже дещо змінилось, проте ці автори і досі пишуть, - розповів Олександр.

Цікавим фактом виявилось те, що митець має причетність до створення літературного гурту «Західний вітер» .

• Ідея «Західного вітру» належить Василеві Махну, вони зібрались, але ніяк не могли придумати назву, довго мучились. Я пам’ятаю навіть той момент, коли подарував їм назву. Ми йшли з Гордієм Безкоровайним попри «Європу» і я йому кажу: «Стоп. Західний вітер – це щось таке незвичайне». В мене була повість «Західний вітер», яку я потім назвав інакше «День 8». І я їм подарував цю назву, ділиться спогадами письменник.

Пан Олександр поділився з шанувальниками своїм досвідом депутатства, а також пояснив причини написання книги «Віагра для мера».

• «Віагра для мера» така трішки епатажна назва, проте це була своєрідна терапія, коли я вже після другого редакторства зрозумів, що мій похід у владу закінчився назавжди, щоб не було більше спокуси, щоб відрубати собі всі мости, щоб мене більше не тягнуло. Я вирішив написати всю правду, як мені здавалося тоді, тим більше сприятливий був період, я отримав польську стипендію, після чого я півроку пробув у Варшаві. І цю книгу я написав саме там. Оцією книжкою я десь сам себе, як той барон Мюнхаузен, витягнув з цього депутатства. Ви собі уявляєте 8 років депутатом міської ради, де я не пропускав жодної сесії. І коли ти кожного сидиш і слухаєш, то десь мимоволі вбираєш в себе це все, мимоволі через себе пропускаєш, а ще як є трішки совість, то ще й переймаєшся. Переживши трьох міських голів, набивши собі купу досвіду, я вирішив, що пора з цим закінчувати, - каже Вільчинський.

Розповів Олександр Казимировим і про те, що скоро завітає до Шотландії.

• Чи це один з моїх романів так вплинув, чи просто доля, бо через місяць я маю летіти в Шотландію. І там мене чекає щось страшне, якщо вірити Андруховичу, там немає Інтернету, в замку середньовічному. Меценат, який володіє цим замком збирає письменників з усього світу, дає їм місяць там пожити попрацювати, з однією умовою – залишити йому рукопис, а як вийде книга її прислати, - ділиться планами письменник.

Також Олександр Вільчинський розповів, що розпочав роботу над новим романом про дідуся, бабусю та їх внука, проте коли вийде книга наразі невідомо.

Даяна КОСТЕНЧУК

Фото автора