Ляльки майстрині з Кременця містять частину історії (фото)
«Лялька-мотанка — це наша Україна, наша самобутність, неповторність. Вона символ зв’язку між поколіннями, оберіг нашого народу. Оберігаючи свою духовність та традиції, ми збережемо себе як сильну та духовну націю», — переконана майстриня Любов Захарків із Кременця.
Любов до народної іграшки виникла у неї ще в дитинстві. Пригадує, як мама навчила створювати найпростішу лялечку з ниток і клаптиків тканини. Віддавна пані Любов працювала із рукотворами — закінчила Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Тараса Шевченка, працювала вчителькою трудового навчання, була керівницею гуртка народних промислів. Нині працює майстринею виробничого навчання в Кременецькому професійному ліцеї.
— Мене давно цікавила народна іграшка. Вона відома з найдавніших часів. Ляльки-мотанки виготовляли мами для своїх дітей. Шматочок тканини, скручений качалочкою, трикутний клаптик — хустинка, квадратний — пелюшка — ось і запеленена дитинка. Сімнадцять років тому я побачила телепрограму про народну ляльку-мотанку. І вона мене захопила. Невдовзі створила свою першу ляльку. Інформації про ляльок-мотанок і те, як їх створювати не було, тож просто повторила побачене. В основі — віничок з трави, сорочка зі старої вишитої серветки, а спідничка — зі скатертини. Я була у захваті від замотування хреста на обличчі. Тоді я й закохалася у ляльку-мотанку назавжди.
Із кожною лялею майстерність пані Любов вдосконалювалася. Розповідає, що нині переважно всі ляльки створює у техніці скручування тканини. Але створили ляльку-мотанку тільки частина справи, бо ж треба її ще й вдягнути.
— За фахом я кравчиня і мені дуже цікаво шити лялькам сорочки так, як шили їх колись. Рукава вишиваю різними техніками. Виготовляючи строї ляльок, мені до вподоби вивчати особливості національних вбрань різних регіонів України. Для своїх лялечок і їхніх убрань використовую тільки натуральні тканини та мережива. Серед матеріалів — старі простирадла, хустки, елементи вишивки старих рушників і серветок, на спідниці та плахти обираю тканину, котра найбільше схожа на домоткане полотно за текстурою та малюнком. Особливо люблю створювати фартушків для своїх ляльок. До речі, це один із невіддільних елементів національно костюму. Ці фартушки дуже різні — від найпростіших клаптиків кольорової бавовняної тканини до складних, які оздоблюю вишивкою хрестиком, крім того, поєдную тасьму з українським орнаментом і домоткане мереживо, часто прикрашаю фартушки елементами вишивки зі старих сорочок, які не підлягають реставрації. А нещодавно знайома принесла скриньку старого бісеру — ще її бабці. Яке ж гарне з нього намисто виходить для моїх лялечок. Тішуся!
Любов Захарків зізнається, що починаючи нову ляльку, ніколи не знає, якою вона вийде — ідеї приходять під час робити.
— Ляльки мої народжуються раптово. Лялька Материнство — з різних відтінків сірого полотна й дитиною на руках, народилася до річниці Голодомору. Я завжди любила пісню, яку виконує Ніна Матвієнко «... покохала, покохала я до болю молодого, молодого скрипаля», коли мені в руки потрапила маленька скрипочка, на одному диханні створила ляльку-скрипальку. Ляльку Сорока-ворона створила за мотивами дитячої примовки «Сорока-ворона кашу варила...». Різдвяна лялька — пишно вбрана панянка. Є й пасхальна — з писанками. Моя найулюбленіша та найбільш знакова — кременчанка-волонтерка. Вона наснилася мені в час між Революцією гідності та початком війни. Виношувала ідею її створення майже рік. Іншу лялю вбрала у волинський одяг, характерний для Кременеччині — вона поїхала з делегацією до Польщі. Лялька з шістьма руками — Пилипівка, або шестиручка-помічниця. Це оберегова лялька, яку створюють тільки раз у рік — 27 листопада, на Пилипа. Майстрині роблять таку ляльку для себе — аби весь рік усе встигати.
Інна Віконська
Фото надала Любов Захарків
