Молодий Тернопільський поет, Любомир Сарабун, родом з Бережанського району с. Жовнівка. Рідні та друзі хлопця здивувалися, що той взяв до рук перо і зайшовся римувати. Коли і з чого це почалось маємо нагоду дізнатися особисто у поета.

- Любомире, відколи ти пишеш поезію?

- Це трапилось якось само собою у вересні позаминулого року. Мабуть мене підштовхнули до написання поезії тогочасні події. Після смерті Андрія (Ореста) Козюбчика я повинен був їхати на Схід до рідного брата, але Назар сказав: «який з тебе вояка»... він просто не хотів переживати, бажав щоб я залишився вдома. Десь в цей час я й написав свого першого вірша - «ПТН-ПНХ».

- Що тебе особисто надихає на написання віршів?

- Любов до України. Правда вона була і раніше, але зараз виливаю на папір ті емоції, які стільки тримав у собі...

- Чому саме поезія? Ти ж ззовні не дуже скидаєшся на романтика... не пробував сісти за прозу?

- Знаєш, навіть не задумувався над цим, не пробував писати прозу. Слухаючи прозаїків мені здається, що це б мені не пішло. Правда кожному своє. Я можливо колись спробую, проте, як на мене, прозу слухати нудно. А римовані рядки набагато більше зацікавлюють читача, набагато швидше вдумуєшся у сказане. Буває коли на середині прозаїчного твору люди просто здуваються і чекають коли ж настане кінець.

- А якщо вести мову про читання, то знову ж таки поезія?

- Та ні, частіше йде проза - Кінг, наприклад. Ще Іздрика дуже люблю, правда тут і вірші і проза класні.

- Як гадаєш, чи є в суспільстві якісь стереотипи, котрі заважають поетам у житті? Часто кажуть, що поет для продуктивної творчості повинен весь час страждати – це правда?

- Ну якщо вже говорити за стереотипи, то багато чую від людей: «Зараз пишуть лише задля слави». А про страждання - це не стереотип. Я дуже щасливий!

- Мені відомо, що зараз ти працюєш над власною збіркою, чи важко на сьогоднішній день видати збірку?

- Працюю, хоч і не планував. Задумався вже тоді, коли мені почали говорити «видавай, поки це актуально». В планах видати до кінця квітня. І звичайно що важко, бо на це потрібні гроші. Мені з цим дуже пощастило, бо поруч є багато друзів, які можуть і хочуть допомогти. Хорошу ідею підкинула знайома з Бережан, Алла Соколовська – активістка, але якщо все вийде, то розповім згодом.

- Щодо соціального спрямування: чому саме громадянська лірика, патріотична поезія?

- Я завжди даю відповідь, що коли закінчиться війна, то може лиш тоді почну писати любовну лірику. Бо зараз навіть брату і його дружині на весілля писав вірш-присвяту, то вліпив «сєпара» і «рускіх младєнцев», але це був веселий тост. Звучало приблизно так: «младєнцев рускіх їжте на обід, щеміть російськомовних із Данбаса. Кота з ноги відправте у політ, любіть казки від дєдушки Панаса» (пригадує сміючись).

- Знаю, що часто виступаєш на одній сцені з тернопільськими гуртами, Любомире, чи плануєш свої тексти покласти на музику?

- Дві пропозиції лунало, але все ще в процесі. Одного разу дівчина зі Львова - «Валькірія» зачитувала під музичний супровід мій вірш, потім сказала що він є у аудіоверсії.

-Ну і на завершення ще дозволь запитати, як зараз з виступами? Кудись ближчим часом плануєш завітати?

-Ми з гуртом «Новимний Кудень» у Києві маємо виступати, а ще хочемо тур вихідного дня влаштувати – «3 дні, 3 міста».

Спілкувалася Анна КРАВЕЦЬ

Фото надані співрозмовником