Двадцять п’ять років тому, 20 січня 2000-го року, архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Теодор Мартинюк із рук блаженної пам’яті єпископа Юліяна Ґбура отримав Тайну Священства. Про це розповіли у пресслужбі Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.

Про покликання до священства

Своїм покликанням нині архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський передусім завдячує переслідуваній, зневаженій, а відтак воскреслій УГКЦ та нескореним і вірним її душпастирям.

7 липня 1993 року  вступив до Свято-Успенської Унівської лаври Студійського Уставу. Перший постриг отримав 2 січня 1994 року. Я з дитинства був пов’язаний зі студійським чернецтвом. Народився у селі Дорі, передмісті Яремче, на Івано-Франківщині, де був підпільний монастир. Моя перша сповідь та перше святе Причастя були у підпільній Церкві. Це відбулося з нагоди освячення дому бабусі й дідуся. На моє релігійне виховання мав вплив ієромонах Порфирій (згодом великосхимник Павло Чучман), який двічі був ув’язнений, бо не хотів підписати декларацію про перехід на православ’я… Ще в ранньому дитинстві я побачив підпільне монаше життя і мене полонила думка бути монахом. З того моменту власне почав роздумувати, що таке покликання і як можливо його зреалізувати. Згодом я вирішив вступити до монастиря. Спочатку, коли ще навчався у школі, це викликало здивування у батьків. Але коли я вже після закінчення коледжу вступав до монастиря, то батьки мене благословили і підтримали у цьому намірі.

Філософсько-богословський вишкіл здобував у Люблінському католицькому університеті в Польщі. 28 серпня 1997 року отримав малу схиму, після чого 28 липня 1999 року преосвященним єпископом Юліяном Вороновським  рукоположений на ієродиякона, а 20 січня 2000-го  преосвященним єпископом Юліяном Ґбуром – на ієромонаха.

Період навчання за кордоном приніс для владики неоціненний досвід:

У 1994 році я був направлений до Люблінської духовної семінарії, яка є частиною богословського факультету однойменного католицького університету. Це був перший крок у серйозну науку західного спрямування. Адже навчався я ще в радянських школі, коледжі на стандартах радянської освіти. Перше, що мене позитивно сформувало у західному виші, це стиль навчання, свобода думки, вибору і можливість глибше пізнавати, вибирати певний напрямок. Згодом я це ще більше оцінив, коли навчався у Папському Східному інституті та Григоріанському університеті в Римі, де студіював канонічне право. Позитивом навчання на Заході є також можливість пізнання культури, традицій багатьох народів через вивчення іноземної мови. Для мене великим скарбом було навчання у Польщі, Італії та Франції, - згадує Теодор Мартинюк.

«Боже, поможи мені»

Земляк і співбрат у чернецтві, нині синкел у справах монашества Львівської архиєпархії ієромонах Юстин Бойко пригадує спільні роки навчання у семінарії з преосвященнішим Теодором:

У 1994 році до монастиря отців-студитів вступив і я. Мені було дуже приємно, що в монастирі з Дори нас було вже двоє. До того ж, вступаючи до монастиря, я вже знав, що нас обох направлять на навчання до Люблінської духовної семінарії і водночас до Люблінського католицького університету. Згідно із задумом  тогочасного проводу монастиря, у майбутньому студити обов’язково повинні сформувати власну філософсько-богословську наукову інституцію, а для цього потрібно було мати добре вишколені кадри. Таким чином, восени 1994 року ми разом переступили поріг семінарії в Любліні, де повинні були провести цілих 6 років, карбуючи граніт науки. Час семінарії – то один з найбільш чудових періодів у житті кожного священника. Таким він був і для нас. Загалом 1996 року в Люблінській духовній семінарії вчилося 14 монахів-студитів. Це був період, коли ми пізнавали не тільки глибини філософії і богослов’я, але також один одного. Адже спільне проживання під одним дахом, наука і праця робили свою справу. У монастирі, коли ми приїжджали на канікули, співбрати навіть називали нас по-особливому – «люблінські монахи». У мене багато спогадів про той час, але дуже яскраво мені пригадується старанність та успішність у навчанні схимонаха Теодора, а також його стиль духовності. Одного разу ми сиділи і розмовляли про Божу волю, як її розпізнати в житті. Беручи за основу життя святих, ми застановлялися над тим, чи вона завжди узгоджується з бажаннями людини, чи радше ні. А Теодор мені каже: «Знаєш, а мені здається, що в більшості випадків Божа воля проявляється радше в тому, чого я не хочу, ніж у тому, чого я хочу». Ця фраза мені тоді дуже сильно закарбувалася у свідомість і я згадував її ще не один раз, коли спостерігав за змінами, які відбувалися в житті майбутнього на той час митрополита Теодора.

Десять років тому ієромонах Теодор почав служити єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівським, а в грудні минулого року – архиєпископом і митрополитом.